Замах на бродягу

— І що тебе виправдають?

— Що в найгіршому разі мене засудять умовно…

— Ти заплатив йому за оборону сто тисяч франків?

— За оборону я заплатив окремо… Він вимагав ці гроші не для себе…

— Для кого ж?

В очах у механіка забриніли сльози.

— Для вас…

Хвилини зо дві Мегре стояв немов паралізований, стиснувши кулаки, потім йому трохи одлягло, він повернувся і відійшов до заштореного вікна.

Коли він знову зустрівся поглядом з Мораном, його обличчя було вже спокійне, але дуже втомлене, і могло навіть здатися, що комісар дуже постарів.

Він важко сів у крісло і, показавши Моранові пальцем на стілець, почав машинально набивати люльку.

— Кури…

Це пролунало як наказ. Потім тихо, глухим, майже беззвучним голосом він запитав:

— Я можу сподіватися, що ти сказав мені правду?

— Клянусь життям моєї матері…

— Хто порадив тобі звернутися до Жан-Шарля Гайяра?

— Один старий з бульвару Шапель…

— Не бійся… До твоєї справи ми більше не повернемося… ти маєш на увазі лахмітника Потьє?

— Так…

— Ти збував йому крадені речі?

— Це траплялося не так часто…

— Що він тобі сказав?

— Він дав мені адресу цього адвоката…

— Чому саме цього, а не іншого?

— Старий сказав, що в пана Гайяра добрі зв'язки з поліцією… Тепер я розумію, що це не так… Він видурив у мене сто тисяч…

Якийсь час Мегре щось обмірковував.

— Слухай, хлопче, зараз сюди введуть одного добродія… Не здумай з ним перемовлятися. Ти тільки глянеш на нього і вийдеш разом з інспектором до сусідньої кімнати…

— Пробачте мені, пане комісар… Мене переконали, що це завжди так робиться…

Мегре якось спромігся посміхнутися.

— Алло!.. Торанс?.. Веди його сюди… Тут у мене один хлопчина, ти постережеш його, можливо, він мені ще буде потрібний… Ну, я чекаю…

Він сидів за столом і смоктав люльку, зовні цілком спокійний, але в горлі в нього неначе застряв клубок, його погляд був прикутий до дверей.

Та ось вони відчинилися, і він побачив на порозі Жан-Шарля Гайяра в елегантному світло-сірому костюмі. Пан адвокат був невдоволений. Ось він ступив кілька швидких кроків і вже хотів був щось сказати, щоб висловити свій протест, як раптом угледів Гастона Морана.

Торанс ні біса не розумів у цій німій сцені. Шановний метр немов закляк з розкритим ротом посеред кабінету. Вираз його обличчя геть змінився. Рудий хлопчина повільно підвівся і зніяковіло, намагаючись не дивитися на адвоката, понуро почвалав до виходу.

І от вони залишилися удвох в кабінеті, Мегре віч-на-віч з Гайяром. Комісар раптом відчув гостре бажання підійти до цього елегантного пана і дати йому пару добрячих ляпасів. Лише зусиллям волі він утримався від цієї спокуси — і зовсім не тому, що Гайяр був вищий, кремезніший і явно дужчий за нього.

— Сідайте… — мовив він натомість якимось хрипким, на диво кволим, голосом.

Він, певно, був страшніший ніж тоді, коли термосив механіка за плечі: адвокат одразу сів. Навіть забув висловити свій протест з приводу того, що поліцаї украли його машину, а його самого без ордера на арешт привезли до префектури, неначе якогось кишенькового злодія.