Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
І під час телефонної розмови зі своїм старим приятелем Шаваноном і під час візиту до незрівнянного метра Рамюеля Мегре мав добру нагоду переконатися в тому духові кастовості, що притаманний їхній професії.
— Адвокат своїх клієнтів не вбиває…
Саме ними, клієнтами Жан-Шарля Гайяра, займалися зараз у тиші комісарового кабінету Мегре та інспектор Люка, який нещодавно приніс із Палацу правосуддя список, підготовлений судовим секретарем. І в Люка також почали з'являтися певні здогади, хоча й невиразні, такі, що їх важко було сформулювати.
— До речі, в мене з ним була цікава розмова…
— Про що?
— Спочатку, як тільки я назвав ім'я Жан-Шарля Гайяра, секретар якось дивно глянув на мене… А коли я попросив зробити список справ, у яких він виступав за останні два роки, старий хитро посміхнувся і сказав:
— Це вам мало що дасть…
— Чому? Небагато клієнтів?
— Навпаки! Як мені відомо, метрові Гайяру важко поскаржитися на брак клієнтури… А заробляє він набагато більше, ніж ті адвокати, які щотижня пріють в суді…
— І що далі? — запитав Мегре.
— Далі він почав мовчки гортати якісь реєстри, і щоразу, вносячи до списку нове ім'я, бурмотів:
— Виправданий… Ще один виправданий…
І весь час хитрувато позирав на мене. А інколи вигукував:
— Стривайте! Засудження… Певна річ, умовно…
Це тривало близько години. Список ставав дедалі довший. Виправдання, умовні засудження, незначні штрафи…
Не витримавши, я запитав:
— Що, він справді такий сильний, цей метр Гайяр?
У відповідь він якось глузливо поглянув на мене і промовив:
— Просто він завжди знає, за що береться…
Ця багатозначна фраза, що заінтригувала інспектора, тепер примусила замислитися і самого Мегре.
Виграти процес, звичайно, приємніше, ніж його програти — і не тільки для підсудного, але й для його оборонця. З кожним новим успіхом зростає як його слава, так і гонорари.
«Знає, за що береться…»
І от список справ, за які останнім часом брався метр Жан-Шарль Гайяр, лежав перед ними. Люка та Мегре вже з годину сортували його, розписуючи на два окремі аркуші справи громадянські та кримінальні.
Оскільки на перших обидва зналися погано, вони вирішили одкласти їх на пізніше і зосередили всю увагу на других. Цих було порівняно небагато, загалом коло тридцяти за два роки.
«В суді я виступаю досить рідко», — пригадав комісар слова Гайяра.
Люка називав імена.
— Іполит Тесьє… Фальшування документів… Це вам щось каже?
— Це той колишній директор казино, який намагався відкрити в Парижі нелегальний ігровий дім?
За хвилину спливло нове ім'я.
— Жюльєн Вандр… Крадіжка із зломом… Виправданий…
Мегре пам'ятав і цього: тихий, миршавий чоловічок з сумними очима, який спеціалізувався на крадіжці транзисторів. Щоправда, формальних доказів проти нього не було. Комісар порадив був судовому слідчому якийсь час не чіпати його, щоб потім спіймати на гарячому…
— Запиши його на окремий аркуш…
А в цей час навпроти будинку адвоката, зручно вмостившись у затінку кафе, сидів гладкий Торанс. На вулиці, неподалік від блакитного лімузина, скромно сіріла невеличка поліцейська машина з приватним номером.
Торанс ніколи не був прибічником сухого закону. Навіть випиваючи по одному кухлю пива на годину, він мав усі шанси стати до вечора на кілька кіло важчий.
— Юрбен Потьє… Купівля краденого… Рік ув'язнення умовно…
З півроку тому комісар доручив був цю справу Люка.
Потьє кілька разів з'являвся за повісткою до Сюрте — низенький, підстаркуватий, в заяложеному костюмі, з двома жмутиками чорного волосся, що стирчали із ніздрів.
Він був лахмітник і тримав невеличку крамницю на бульварі Ля-Шапель. Там можна було знайти найнесподіваніші речі — від старих фраків до майже неношених ковбойських штанів, від канделябрів до холодильників.
— Я чесний комерсант… Скромний, але чесний… Коли я купував у цього типа грамофон, я не знав… Я думав, що…
З кожним новим іменем Мегре щось прикидав у думці, інколи викликав для довідки когось із інспекторів.
— Хто далі?
— Тастон Моран… Крадіжка машин.
— Такий рудий хлопчина?
— Тут не написано…
— Здається, його судили десь навесні…
— Еге ж… У квітні… Разом із цілою бандою, що крала машини і продавала їх в провінції спекулянтам…
— Поклич Дюпе…
Інспектор Дюпе, який колись розслідував цю справу, на щастя, був поряд, у сусідній кімнаті.
— Це часом не той рудуватий хлопчина, що розповідав нам казки про хвору матір?