Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
А втім — не цей, то другий, третій, четвертий… Можливо, навіть доведеться підняти всіх, поки знайдеш те, що шукаєш.
Бо комісар ще не зміг би сказати точно, що саме він шукав. В усіх справах адвоката було щось спільне, якась дивна спорідненість, котру він поки що не міг визначити словами.
— Адвокат своїх клієнтів не вбиває…
— Я вам ще потрібен, патроне?
— Так, посидь…
Зараз йому потрібен був співрозмовник, вірніше, співчутливий слухач.
— Адже, по суті, всі вони мусили б бути йому вдячні… І ті, що, завдяки йому, були виправдані судом, і ті, що, знову ж завдяки йому, могли пошити в дурні будь-якого податкового інспектора… Ти розумієш, що я хочу сказати?.. Як правило, адвокат має багато ворогів і просто невдоволених… Варто йому програти справу, і клієнт вважає його шахраєм…
— Певна річ, патроне.
— Отож не так просто вибрати собі правильного клієнта…
Повернувся Дюпе.
— Він і досі там працює…
— Де він зараз?
— На роботі…
— Візьми машину і якнайшвидше привези його сюди… Тільки не дуже лякай… Скажи, що йдеться про звичайну перевірку… Але й не дуже заспокоюй…
Було вже надвечір, але спека не спадала. Дихати було важко. Мегре відчув, як до спини в нього вже прилипає сорочка.
— Ходімо хильнемо по скляночці?
Що міг заперечити Люка проти цього короткого антракту в прохолодному затишку ресторанчика «Дофін»?
Комісар уже відчинив був двері, як залунав телефонний дзвоник. Він на мить завагався, але совість усе-таки примусила його повернутися й узяти трубку.
— Це ви, патроне?.. Інспектор Торанс…
— Чую… Які новини?
— Я дзвоню з проспекту Гранд-Арме…
— Що ти там робиш?
— Хвилин двадцять тому Гайяр вийшов з дому і сів у машину… Я насилу його наздогнав — завдяки пробці на вулиці Бланш…
— Він не помітив, що в нього хвіст?
— Я певний, що ні… Зараз скажу чому… Він одразу поїхав найкоротшим шляхом до майдану Етуаль… Не дуже швидко, зараз година пік… Ми проминули один за одним і кілька гаражів… Перед двома він навіть уже зупинився, але потім їхав далі… Видно, не міг наважитися… Кінець кінцем, він залишив машину в гаражі «Модерн» біля воріт Майо… Я почекав на вулиці, поки він вийде, і лиш потім зайшов до гаража… А Гайяр подався пішки до парку… Зараз він там.
Ось вона, та незначна непередбачена подія, яка сплутувала всі попередні плани, вимагала негайних рішень і конкретних дій.
Обличчя комісара спохмурніло, і, здавалося, він геть забув про кухоль холодного пива, на яке вже був настроївся.
— Це досить велика споруда з автоматичною системою для миття машин. Я щойно розмовляв з хазяїном… Гайяра він бачить уперше… Він попросив помити машину протягом години… Він повернеться о пів на шосту…
— Вони вже почали?
— Хотіли почати, але я їх зупинив… Що робити далі?
Зволікати далі було неможливо.
— Залишайся там і дивись, щоб ніхто не доторкався до машини… Я зараз когось пошлю, щоб пригнали її сюди… Можеш не хвилюватися, ордер буде…
— А що, як прийде Гайяр?
— Я підішлю до тебе ще когось із інспекторів… Краще, коли вас буде двоє… Будь дуже чемний з адвокатом, але все-таки привези його сюди…
Він раптом згадав молодого крадія машин, якого зараз мали привезти до Сюрте.
— До мене одразу не заводь… Нехай трохи понервується… Можливо, він почне комизитися… Не звертай уваги. І головне — дивись, щоб він нікому не дзвонив.
Торанс скрушно зітхнув.
— Гаразд, патроне… Але, будь ласка, швидше… Боюсь, що в таку спеку йому скоро набридне прогулюватися в парку.
Певна річ, було б краще заручитися одразу ордером на арешт. Та Мегре надто добре знав судового слідчого — той просто заборонив би йому діяти без переконливих доказів, за самою лиш інтуїцією.
Зайшовши до сусідньої кімнати, Мегре по черзі обвів поглядом присутніх інспекторів.
— Ваше…
— Слухаю, патроне…
— Ти коли-небудь водив американську машину?
— Траплялося…
— Поїдеш на проспект Гранд-Арме… Там біля воріт Майо є гараж… Називається «Модерн»… Тебе зустріне Торанс і покаже тобі блакитну машину… Приведеш її сюди… Спробуй не займати руками нічого зайвого…
— Ясно…
— Жанен, ти поїдеш з ним, але залишишся в гаражі… Торанс знає, що робити далі…
Мегре поглянув на годинника. Минуло вже п'ятнадцять хвилин, як Дюпе поїхав на Італійський проспект.
— Мерщій, Люка…
Бо, коли не баритися, у них було досить часу, щоб хильнути по кухлику холодного пива в «Дофіні».