Третя світова: Битва за Україну

Щодо економічних критеріїв, сформульованих в Маастрихтській конвенції 1992 року, то тут ситуація була ще складнішою. Україна мала отримати статус країни з ринковою економікою. Означало це ось що: підтримка вітчизняного виробника та звільнення від податків на початковій стадії; наявність державних програм та фондів підтримки пріоритетних сфер економіки (особливо сільського господарства); право виробника самому вирішувати, що і як виробляти; вільне ціноутворення; наявність вільної конкуренції; обмеження монополій; реальне відмежування влади від бізнесу та навпаки; конкурентоспроможність вітчизняного виробника на ринку ЄС; система гарантій приватних внесків; цивілізована процедура банкрутства та приватизації.

Крім того, дефіцит бюджету повинен був становити менше за 3 % від ВВП, а борг урядового сектора — менше за 60 % від ВВП. Декларувалась необхідність стабільного обмінного курсу. Від України вимагалось протягом не менше двох років забезпечувати стабільність обмінного курсу національної валюти по відношенню до євро. Стабільність цін визначалась розміром інфляції, яка не повинна перевищувати 1,5 % від середнього рівня інфляції трьох країн — членів ЄС, що досягли найкращих результатів у сфері стабільності цін. Нарешті, найважливішим критерієм залишалася адаптація українських законів до європейських норм. Чи могла Україна за відносно короткий історичний термін задовольнити ці умови? Могла, якби захотіла. Але поки що — на рівні 2013 року — єдиним критерієм, якому відповідала Україна, був географічний: вона перебувала в Європі.

На засіданні країн-членів СНД у Мінську в жовтні 2013 року Янукович знову запевнив, що «головним пріоритетом для Києва є підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Це питання обговоренню не підлягає». Тим не менш, з Мінська Янукович повернувся іншою людиною. Схоже, що під час конфіденційної зустрічі з Путіним останній зробив Януковичу пропозицію, від якої той не зміг або ж не захотів відмовитись. Янукович раптом згадав про непорушну дружбу російського та українського народів, та заявив про необхідність взяти тайм-аут у вирішенні питання щодо підписання договору про Асоціацію з ЄС. Одночасно Янукович та український уряд розпочали обговорення з Євросоюзом економічного пакету, необхідного Україні в разі її входження в ЄС. Цифри називались астрономічні. Українська сторона припускала, що втратить від 150 до 500 млрд доларів через припинення торгівлі з Росією, яка при м'якому варіанті розвитку подій почне економічно бойкотувати Україну, а при жорсткому — оголосить формальні санкції. Такого компенсуючого фінансового пакету або ж позики Європа дати Україні не могла. Росія, у свою чергу, запропонувала Україні 15 млрд доларів кредиту та значне зниження ціни на газ, якщо офіційний Київ відмовиться від європейського курсу.

Після мінської зустрічі, за дорученням Януковича, прем’єр-міністр України Микола Азаров почав зондувати громадську думку країни та пояснювати українському народові, як погано стане жити без Росії та яким туманним бачиться майбутнє України в Європейському союзі. Чимало з того, про що говорив Азаров, відповідало дійсності. Кінець кінцем Україну до Євросоюзу могли й не пустити, оскільки від Угоди про асоціацію до Угоди про вступ до ЄС дистанція більш ніж значна. Зокрема програма ЄС «Східне партнерство», прийнята з ініціативи Польщі та Швеції, передбачала співпрацю з такими країнами пострадянського простору як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдавія та Україна, однак не передбачала угоди про членство в ЄС, а розглядалась лише як крок до початку переговорів щодо угоди про асоціацію, оскільки її визначили як єдину дорогу, що веде до Євросоюзу.