Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Переговори з європейськими партнерами про надання Україні величезного фінансового пакету ні до чого суттєвого не привели. Обіцянка Росії надати кредит розміром у 15 млрд доларів була виконана частково: Москва надала перший транш — 3 млрд доларів. І розпочався Майдан.
Розділ 9
Майдан
Слово «Майдан» в українському політикумі має особливе значення та власний морально-етичний зміст. Майдан уособлює собою дух українських революцій ХХІ століття. Це і рух «Україна без Кучми» 2000 року, й рух «Повстань, Україно» 2002 року, і «Помаранчева революція» 2004 року, і, звичайно ж, Майдан 2014 року.
Мабуть, у жодній з європейських країн за останні десятиліття не відбулося стільки революцій, як на українському Майдані. Вони мали різні наслідки. Проте їх об’єднує одне — всі вони були викликані соціальними причинами: боротьбою проти автократії, узурпації влади кланами, безправ’я народу, всевладдя олігархії, розгулу корупції. Хоча до 2014 року революції в Києві не приводили до зміни політичної системи. В цьому сенсі їх не можна вважати класичними революціями, уподібнювати до революцій ХХ століття. Одні політичні партії та олігархічні клани змінювали інших, влада переходила до нових груп, осіб, що боролись за власні економічні інтереси — й революції гасли, не залишаючи серйозних наслідків та не генеруючи змін у житті громадян, держави та її столиці.
Майданні революції проводилися не лише в одному й тому ж місці, але й за практично однакових сценаріїв. За 100–200 метрів від Майдану кияни жили своїм звичним життям — бабусі гуляли з онуками, люди регулярно ходили на роботу. Діти відвідували школи та інститути. Всі дивились «Майдан» по телевізору — і в Україні, і за її межами. Важливішим було інше: політичну самосвідомість українців виховали саме ці половинчасті незавершені революції 2000–2004 років. Головний висновок, до якого поступово прийшли всі учасники подій: Майдан не більше, ніж символ, що повстанням Майдану революцію не можна здійснити, що революція — це щось більше, аніж скупчення людей на площі, навіть якщо ця площа знаходиться в Києві та називається Майданом Незалежності.
Для України «Майдан» став національним брендом, парадигмою — засадничою і навіть концептуальною моделлю поведінки. В кінці 2013 року, коли у Вільнюсі зірвали підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, з'явилося нове словосполучення: «Євромайдан». В Україні слово «євро» було до того часу популярним й не тільки тому, що уособлювало валюту. Воно слугувало префіксом до назв низки брендів, предметів та подій. Чемпіонат Європи з футболу назвали «Євро-2012», так само назвали й чемпіонат Європи з баскетболу «Євробаскет-2014». В Україні навіть поганий ремонт називався «євроремонтом» (за «євроремонт» будівельник міг взяти більше грошей, аніж за звичайний, а господар давав більшу суму — лише за слово «євроремонт»). З'явилися навіть «європаркани» (не станемо навіть описувати, чим саме такий паркан відрізняється від звичайного європейського або американського, — нічим не відрізняється). Але у політичному лексиконі ключовими словами у листопаді 2013 — лютому 2014 рр. стали «Євромайдан» та «Автомайдан».
З чого все розпочалося? 13 листопада колишній міністр внутрішніх справ України у кількох урядах, один з організаторів масових подій «Україна без Кучми» та Помаранчевої революції Юрій Луценко[47] закликав опозиційні партії провести масові акції в підтримку підписаних урядом угод про асоціацію з ЄС, а 24 листопада — мітинг в підтримку євроінтеграції у Києві. Для оповіщення населення були використані всі сучасні засоби, зокрема СМС, через які користувачам розіслали заклик «Як отримав СМС — голосуєш за ЄС!»
21 листопада 2013 року, за кілька днів до Вільнюського саміту Східного партнерства, запланованого на 28–29 листопада, де Янукович мав підписати від імені України угоди про Асоціацію з Європейським союзом, уряд України несподівано заявив про призупинення підготовки до підписання цієї угоди. Відповідне розпорядження офіційно оприлюднив прем'єр-міністр України Азаров. Соціальними мережами почали розповсюджуватися заклики зібратись на центральній площі Києва. До 22.00 вечора на Майдані Незалежності зібралося більш ніж тисяча людей, які вимагали підписати угоду. На мітингу виступили лідери опозиції Арсеній Яценюк («Батьківщина»), Віталій Кличко («Удар») та Олег Тягнибок («Свобода»), звинувачуючи уряд України у зриві євроінтеграційного курсу. Наступного дня, незважаючи на заборону влади, протестувальники почали встановлювати наметове містечко (за кілька діб встановили 15 армійських наметів та 20 тентів). Подібні містечка розгортались на Майдані й раніше — під час протестної акції «Україна без Кучми» та Помаранчевої революції. Комендантом містечка став депутат українського парламенту від фракції «Батьківщина» Андрій Парубій.