Майдан. (Р)Еволюція духу

От чому люди, всупереч усякій логіці виживання, «не ламаються»? У цьому сенсі дуже цікава історія Олександра Довженка, якраз прочитала в щойно виданій «Довженко без гриму»: «Між правдою і красою я вибираю красу»… Ніхто ж йому не пояснив, що якщо вибереш красу, то не матимеш ні краси, ні правди. А Довженко ж був геній, — і от що з ним відбувається, коли його, честолюбного й естетствуючого, чекісти «накачують гламуром», — це для нас зараз дуже повчальна історія, раджу прочитати всім, як він страждає й жаліється в щоденнику, що Сталін йому не відповідає на листи… а він же знімав кіно так — «как надо партии», — а тут йому раптом перестав довіряти Сам, яка трагедія! Ця історія читається сьогодні по-іншому, просто-таки як про нашого сучасника — наочно видно механізм «ломки голосу». Так ось, повертаючись до Росії, — сьогодні, в умовах «гламурної диктатури», так само психологічно неможливо робити чесні речі, і мистецтву, і культурі у тому вижити. У ХХ столітті хто найглибше описав тоталітаризм? Британці! Які його нюхали хіба щепоточкою, на рівні «легкої чумки», здалеку — Гакслі, Орвел, Ґолдінґ… Не німці і не росіяни. Тому що коли ти всередині тоталітарного режиму, то вся твоя енергія йде не на вишукування екзистенційних смислів та вибудовування художнього світу, — а на елементарне збереження власного «я», на подолання того самого тоталітарного натиску, який звідусіль тисне й ламає.

Чи є в нинішній Європі чесні інтелектуали, питаєте? От не знаю, за останні двадцять років сама позиція інтелектуала в сучасній культурі стала «нішевою», ті, хто «на виду», так звані «публічні інтелектуали» — це, по суті, той самий шоубіз. Проблема, напевне, в тому, що масова культура дискредитувала сам концепт інтелектуальної заангажованої літератури. Останнім оплотом тут були французькі екзистенціалісти й структуралісти, і десь на Сартрі й Фуко воно й обвалилося. Натомість пішов ентертеймент, пацани з гламуром потрапили «в струю» — і почався шоубіз. А звідти вже — один крок до створення фейкової реальності за техніками спецслужб і до управління світом від такого креатора а-ля Сурков, який вважає, що він пише сценарій історії і бере на себе функції бога. Це вже не просто «если Бога нет, то все дозволено», а ще грубіше — «Бога нет», отже, я — бог. …Жити в такому світі трохи втомно, але і в такий спосіб теж може здійснюватись Фортінбрасова місія — стояти за ширмою й ухилятися, щоб тебе теж якимось отруйним клинком не проткнули.