Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
…Аж ось, сьогодні Україна — отой God’s Playground, за Норманом Дейвісом кажучи, «ігровий майданчик», значно крутіший від того, яким була Польща у вересні 1939 року. На нас нині йде апробація дуже багатьох важливих алгоритмів для виживання цивілізації у ХХІ столітті та її трансформації. Тут навіть не на рівні свідомості треба бути готовим до цієї місії, а на зовсім уже, без перебільшення, екзистенційному, щонайглибшому… А ми й тепер іще не усвідомлюємо — наскільки ми зараз центрові насправді в долях людства, в нас досі сидить ось ця невикорінена колоніальна свідомість, що ми комусь «младшие братья», і досі стежимо, як непевні себе підлітки, — а що про нас сусіди скажуть?..
IІІ
Але Карфаген має бути зруйнований, столітній цикл закінчується, а імперська хвороба вже вижерла цілу Росію, економічно, ментально… та як завгодно — все, що сьогодні продукує Росія — це технологія індукованого божевілля (оні с ума посходілі, як нині мені одна француженка говорила). А вижерши територію під собою, вона вже вижирає поруч себе живу тканину — іншої крани. Україна завжди була для Росії донором, підживкою, бо насправді тут її материнська «плата». («Хоть чучелом, хоть тушкой, только дайте себя в руки взять! Кровушкі живой дайте нам, дайте же, дайте!»). Тому я співчуваю отим притомним росіянам, що вони cамі описали були це прогресуюче суспільне безумство ще до нинішньої істерії: это больная страна, здесь невозможно жить и нужно уезжать — сюжет, який певною мірою можна порівнювати з Німеччиною 30-х років (хоча у Гітлера не було таких технологій, які стали можливими в інформаційному суспільстві).
В Росії зараз зовсім трагічно: страшно уявити, яким потужним сплеском абсолютно північнокорейського формату тоталітаризму може відбитися путінська реакція всередині країни — а процес вже почався, тож кажу не на рівні передчуттів. Значно раніше почалося розтління російського інтелектуального й культурного середовища, того, яке могло би забезпечити суспільству хоч якийсь коефіцієнт резистентності. Як казала мені на початку 2000-х одна московська театральна критикеса, а вона ще про 90-ті говорила, отож, на моє питання : що ж російської інтелігенції не чутно — вона відповіла: «А они вкололи гламуром. Они шприцом литровым как ввалили — интеллигенция просто легла». І те, як вони «кололи гламуром», — це я вже бачила зблизька, як огламурнюють і купують задьошево російських інтелектуалів, зокрема й тих, на яких я ще дівчиськом із захватом дивилася широко відкритими очима. Тепер я бачу, як вони вже нам заздрять, бо їм хочеться до нашої української материнської «плати», але більше не годні опиратися навалі брудних грошей, розтліваючих, вони безнадійно «зірвали голос». Чому? «Захотелось хорошо пожить…» Ось це корупція — на дуже тонких, інтимних рівнях. Так, мене теж одного разу повезли в крємльовські палати, щоб проізвєсти впечєтлєніє… Та це окрема історія, варта есе, тема розтління людей і підловлювання їх на слабкості, чого я спостерігати дуже не люблю. Мені цікаво інше — коли люди, навпаки, вистоюють на слизькому тонкому льоду спокус, і з того викрешується ота ірраціональна іскра резистансу, про яку Кант говорив: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені.