Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Те, що зацитувала пані Елеонора — це тільки крапля в морі людиноненависництва і ксенофобії, які рясно розквітли на фб-сторінках членів цього злочинного угрупування.
Євреї усього світу повинні довідатися про це і дати оцінку. Бодай тому, що усі єврейські інтелектуали в Україні на боці Майдану. Багато хто присутній там особисто, і в них уже не словами, а кулями стріляв злочинець в уніформі.
Влада, яка зібрала під своє крило лише виродків і гопників, садистів і найманців, приречена. Скажіть їй нарешті це в очі!
І це ще не все. Представництво «Беркута» у facebook.com активно поширює матеріали про єврейське коріння лідерів опозиції.
Це навіть не смішно. На кого ж тоді розрахована ця маячня?
А, вочевидь, на певну частину громадян, які перебувають у полоні ілюзій, роками втовкмачуваних провладною пресою про те, що за опозицією стоять євреї і американські капіталісти. Саме їм адресовані усі ті фантасмагорії, які ми чуємо з вуст регіоналів та комуністів.
Азаров, який так полум’яно переконував не йти в Європу, бо там нас чекають неймовірні страхіття, відразу після своєї відставки чкурнув не в рідну Калугу, не на південний берег Байкалу, а простісінько у лігво єврогеїв, ба більше — на батьківщину товариша Адольфа.
У вівторок на засіданні Верховної Ради комуніст Пйотр Сіманєнка повторив той самий фейк, який поширили провокатори про те, що нібито Румунія уже розглядає питання визволення своїх втрачених територій в результаті пакту Молотова-Ріббентропа.
Так, справді така новина з’явилася в Інтернеті. Але коли знаючі люди почали шукати статтю, на яку посилався сайт у румунській пресі, то чомусь не знайшли. Не було ані такої розмови у румунському парламенті, ані такої статті. Але зате є свіжа страшилка.
Олександр Єфремов теж полюбляє страхати, звинувачуючи опозицію в тому, що «давление оказывают и на семьи депутатов-регионалов: запугиваются дети в детских садах, а женщинам, идущим в магазин, кричат «ганьба!»
От хотілося б мені побачити як дружина тов. Єфремова чимчикує з авоською до магазину. І в яких-таких дитячих садках можна побачити дітей наших регіональних мільйонерів?
Усі ці фантазії наших псевдополітиків радісно підхоплюють у Росії, а там уже на щедрому шовіністичному ґрунті вони проростають і колосяться. Та це й не дивно — імперська зажерливість росіян, мабуть, ще довго домінуватиме у їхній свідомості. А нещодавно вона вже перетворилася на справдешню імперську срачку, яку вже не спинити. Але в кожному разі українці переконалися, що усі ті заклинання на тему «ми адін народ» і «нам нєчєва дєліть» — абсолютна фікція і ніколи не були правдивими. Українці отримали надійне щеплення від корупційної влади і російської братської любові. Надіюсь — назавжди.
Бажання Росії — якщо не всю Україну проковтнути, то бодай понадкушувати — очевидне. Апетит приходить під час їди. Відкусивши Крим і не захлинувшись, у Кремлі вирішили, що можна цей захоплюючий фуршет продовжити. Однак спроби підняти Південь і Схід в єдиному імперському пориві зійшли на пси. Уже стало очевидним, що російські танки тут не будуть зустрічати так, як зустрічали німецькі в Росії.
Звичайно, росіяни не люблять, коли їм нагадують про те, що не тільки «бєндєравци», але й вони вітали нацистів із квітами. Є і така кінохроніка.
Залякування бандерівцями, націоналістами і фашистами свідчить про те, що владі уже нема чим крити. Вона або демонструє свій власний антисемітизм і фашизм, влаштовуючи Варфоломіївську ніч у містах Сходу, або верзе маячню, якої не сприйме жодна мисляча людина.
Насправді більшість українців, незалежно від національності, прагне жити у правовій державі. І стара пісня про дві України уже нікого не переконує. Не вірю, що навіть Крим і Донбас можуть прагнути долі ніким невизнаного Придністров’я. Не захочуть цього й олігархи, перетворившись у тих незаконних формаціях на здуті кульки, яких не прийматиме цивілізований світ.