Майдан. (Р)Еволюція духу

Тому було великою брехнею, коли напередодні саміту Східного партнерства аналітики говорили, що Україна постала перед вибором — між ЄС і Митним Союзом. Насправді Україна ВЖЕ була в Митному Союзі, жила за його стандартами і відповідно до його антидемократичних принципів діяльності. Так, офіційно Україна не підписала жодних паперів про членство в Митному союзі, але в цій частині світу жодні папери чи закони неважливі, керує тут телефонне право закулісних домовленостей та інтриг. У Росії, Казахстані чи Україні ви одразу відрізните коридор школи чи лікарні — невідремонтований, тьмяний, немов у підвалі. Якщо ж опинитеся у світлому приємному приміщенні з сучасним ремонтом — можете бути певні, що це або податкова, або прокуратура, або офіс пануючої партії. Умовно кажучи, Митний союз я можу відрізнити за запахом. Тому й стверджую, що новітня УРСР станом на грудень 2013 року уже була членом Митного Союзу.

Про все це я думав у літаку, який летів у Київ. А також про те, що ці події, які пізніше отримають назву Євромайдану, зовсім не відрізняються від тих, які були під час Помаранчевої революції 2004 року, акцій «Україна без Кучми» 2002 року чи боротьби за незалежність у 1989-1991 роках. Насправді досі, до 2013 року, в Україні відбувається, затихаючи і знову відроджуючись, одна антитоталітарна, антисовєцька революція, яка ставить собі за мету змінити нарешті УРСР на нову Україну.

З такими невеселими думками я летів, а коли прилетів — розчаруванню моєму не було меж. Я взяв таксі в аеропорту й поїхав у центр Києва. Нагадаю, неймовірно розхвильований, я вилетів на революцію, а за вікном таксі бачив спокійне міщанське життя: на вулицях Києва не видно було ознак хаосу чи взагалі нетипової ситуації, всі торгові центри працювали, парковки біля них були заповнені автомобілями, вулицями гуляли сім’ї з дітьми. А в цей час в центрі Києва тривала найбільша за історію України акція протесту, в якій взяло участь понад мільйон людей. За наступні місяці, коли Україна опинилася на перших шпальтах світових видань, багато хто уявляв собі українську революцію як мільйонні віча, барикади й коктейлі Молотова. Треба було приїхати в Київ, щоб зрозуміти, що це революція дуже свідомого, цивілізованого суспільства: в час, коли на вулиці Грушевського тривали бої й стріляли снайпери, на сусідніх вулицях працювали ювелірні салони, закохані пари вечеряли в ресторанах, а в самих забарикадованих межах Майдану опинилися кілька банків, які продовжували роботу й не мали проблем із безпекою. Тоді в таксі мені здалося, що неповна мобілізація суспільства свідчить про слабкість революції, тепер я розумію свою помилку — насправді йдеться про виникнення зрілого суспільства, яке хоче будувати, а не знищувати. Яке хоче на руїнах УРСР побудувати нову Україну.