Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Кілька карт із перемішаної колоди
От зараз я сумую з того, що не мала часу вести Майданівські щоденники — за винятком спорадичних колонок та статусів у соцмережі. Просто не було часу і завжди лишалося щось незрозумілим в цій історії, щось, що повсякчас пересувалося і що було страшно пропустити, занурившись у літери — чи то кульмінацію, чи розв’язку. Тепер же я бачу, що історія в нас явно претендує на сіквел, і варто робити світлини бодай того, що ще не покрилося сірим нальотом часу — обличчя, історії, персонажі, слова. І як добре, що є змога позичити щось у резервах пам’яті живих героїв — тих, хто сам все бачив, відчув, продумав. Я знаю, що з часом на темі Майдану проросте неозорий лан кітчевих спекуляцій, як то було з Помаранчевою революцією. Звісно ж, і цей есей, і будь-який щоденник ризикуватиме потонути в безмежній каналізації кон’юнктури. З іншого боку, ця історія, будучи історією всіх нас, є й особистою історією кожного, чимось таким, що ми на пенсії переповідатимемо внукам. А їм те все видаватиметься героїчною легендою, такою собі давньою передісторією їх достойного, мирного, цивілізованого життя в громадянському суспільстві. (Боже, надіюся, ти чув мій натяк?..)
Одним словом, якщо дні нашого життя уявити як таку собі товсту колоду карт, то можна було б інколи задля розваги чи для профілактики амнезії витягати навмання кілька з них і — дивитися. Інтерпретуючи їх значення чи просто так, «для красоти». Хочете спробувати тут зі мною?
Карта Перша: Україна не (самі знаєте, шо).
Півтора роки тому я вела телепроект «Наші в Раші» про нелегку зіркову долю вітчизняних гастарбайтерів у російському шоу-бізнесі. З погляду журналістики програма була доброю, а от з погляду енергетичних затрат ці щотижневі поїздки до Москви встигли мене дощенту висмоктати вже на перших термінах. Якось відразу було ясно — я за кордоном. І то в одній із дуже небагатьох країн світу, де би ніколи не хотіла поселитися.
— Якщо вам сумно і хочеться понити, що ви живете в депресивній Україні, — радила я тим, хто траплявся під руку, — варто поїхати до Москви. Надивившись на тамтешнє хамство, кіч, несмак, насолоду соціальною нерівністю та інші атрибути «шикарнойжизні», одразу стає зрозумілим: ми живемо в Європі. Ну і дівки у нас красивіші в сімсот мільйонів разів.
Так, я не політкоректна. Зате я завжди кажу те, що думаю. Так чесніше, як на мене.
Карта друга: музика і кошмарний сон представника УПЦ МП ФСБ.
…Харківський концерт-подяка за те, що в харків’ян є яйця, ультрас і сміливість протистояти колорадам. Четверо симпатичних, з неабияким стилем одягнених хлопчиків ліворуч від сцени ненав’язливо пестять моє Его: не лише рішучі дівки і їх поодинокі залякані бойфренди-ботани приходять на перформанси QARPA. Оно які ще бувають — справжні красені, хоч на обкладинку «МенсХелс» тули їх. До того ж, коли я дивлюся на них, вони знічено посміхаються, а коли думають, що не дивлюся, підспівують слова пісень.
По концерті, фотографуванню і роздачі автографів один із них несміливо виступив вперед і спитав:
— А ви сєйчасдомойілієщьопогулять можете с намі?
Я зважила перспективу прогулянки з чотирма красивими інтелігентного виду хлопцями нічним Харковом і скрушно зітхнула:
— Ні, хлопці, на жаль, додому, бо завтра знову перформанси в Києві.
— Ех, жалко… — засумували всі четверо. — Ми би так хотєлі вас с собою по гєй-клубам поводіть. ПотомуштоХарьков… — (тут хлопчик нахиляється і шепоче мені в саме вухо) — Харьков — етоєдінствєннийгород, гдєтрансухікрічат «Слава Украінє!»
Карта третя: Воскресенія день.
Великдень 2014-го. Здається, в мене отак відбувся символічний акт дорослішання. Це ледь не вперше за все життя я не поїхала на Паску до батьків. І не проспала все, дочекавшись, як зібраний нею самою кошик піде посвятить і принесе додому мама. Сяк-так, завдяки соцмережі, знайомій майданівській активістці, що не полінувалася пофарбувати мені яєць, і вічному захланному бажанню нічого не пропустити, я таки принесла додому посвяченого і накрила на стіл. Нехай діти зрадіють крашанкам і золотим шоколадним яєчкам, про які вони вчили пісні.
… Михайлівський, пів на четверту ранку, трохи дощить. Востаннє я тут була ополудні, з дітьми, що радісно бігали там, де передостаннього разу стояли польові госпіталі, велися курси першої медичної допомоги, приймалися медикаменти, їжа й теплий одяг. У віддаленому кінці двору я, двадцятого, здається, лютого вперше побачила тіла загиблих. Довго намагалася це усвідомити.