Майдан. (Р)Еволюція духу

Це було написано 20 лютого 1985 року. Рівно за 29 років до того… Звідки ця ідея, що на Хрещатику може початись стрільба по рухомих мішенях? — Значить, воно вже тоді «висіло в повітрі», тільки чекало свого дня, — робота митця якраз в тому і полягає, щоб на рівні цих прихованих смислів бачити світ (журналісти їх не артикулюють, вони мислять біжучою стрічкою новин). От було це — й десь відбилося. Письменник не те щоб події передбачає, він їх просто відчуває, коли вони ще в зародку, в повітрі, в проекції, і саме завдяки цьому завжди, за визначенням, «випереджає свій час».

Письменник — це такий сенситивний орган, бо література — як термометр, запханий під пахву суспільству. У Ніцше є така формула — про мислення «за 15 хвилин до того»... Про свою втому від позірностей, фальшивих жестів і фейків я в 90-му році була написала вірш «Естетика пози». Довга така діагностика удаваності, підробности як стилю життя — це вже тоді, значить, тисло на підсвідомість, вся ця потьомкінщина, коли не розбереш, де правда, а де брехня, інсценізація… І там у вірші був рядок: «Що лишається справжнім? Лиш кров». І ось тепер, після крові на Майдані, мені спалахнуло в свідомості, що, холера ясна, я ж написала це в 90-му році! Сказала — і сталось: у світі суцільних фейків «справжньою», здатною воднораз перевернути свідомість суспільства виявилась — лиш кров, і тою намагаються маніпулювати, позбавити її «духа трагедії». Тоді, коли це писано, СССР стояв перед перспективою розпаду. Однак розпад «без крові» виявився «піврозпадом» — і минуло 25 років, майже чверть століття, доки Союз, як система організації й управління людьми, нарешті дозрів до повного розпаду, — а в міжчассі, всі ці роки, він активно метастазував у глобальному масштабі. Це хвороба із столітнім циклом — бандитська «мафіозна держава» як явище зародилася тоді, коли стара Росія рухнула, прийшли більшовики, а з ними — накокаїнєнниє матроси, які за кілька поколінь трансформувалися до невпізнаваності, і нині їздять на мерсах і засідають у парламентах.