Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Я бачила тіла в Михайлівському. Я більше ніколи не буду такою, як раніше.
Сльози катарсису рятують жінок від посттравматичного синдрому (принаймні пом’якшують його). Чоловіки ж не звикли плакати, багато хто з них так і не повернувся з-за межі свідомості після тих днів. Діти і дорослі, селяни і викладачі, в їх жалюгідних обладунках із нарізаного каремату чи фанери, зв’язаної шнурівками. Мені якось довелося постріляти з СВД, точнісінько такої ж, як використовував спецназ проти цих назагал беззбройних людей. Чи то пак, кривавих фашистів-радикалів, як їх зображає медіа «братнього нам народу». З відстані ста кроків моя куля розтрощила цеглину. І металеву арматуру. Така собі дуже мирна зброя на захисті дуже легітимного режиму.
— То ви вже їсте? — питає телефоном знайома рятувальниця, втішена, що терактів, про які попереджали, цього разу в київських церквах не сталося.
В ніч з вісімнадцятого на дев’ятнадцяте лютого саме вона направляла мене: в які підпільні шпиталі відвозити поранених. Та ніч лишилася вишитою темними нитками по сірих фіранках, котрими час від часу застилатиме мою пам’ять, залежно від напрямку вітру: проігнорувати ДАІшників, проїхати по зустрічній, об’їхати лави беркутівців, крикнути (ідіотка з двома дітьми в машині) «Слава Україні!» тітушкам, проскочити повз палаючі авто, виматюкати свій річний запас матюків, забрати людей із Дому офіцерів, ще раз і ще раз, вибачитися за те, що тхне собака в багажнику, знову подзвонити депутатові, що проводить козаків через кордон спецназівців, відвезти козаків на Майдан, повернутися ще раз, не вмикати телевізор, не бачити смерті в прямому ефірі, евакуювати дітей і собаку до подруги, що живе з іншого боку цієї гротескної арени бойових дій…
— Ні, ти що, всі сплять. То я одна тут гарцюю. Все принесла, все готово. Здається, тепер я точно мама.
— О, ну то з такого приводу в тебе є повне право їсти самій прямо вже. Сядь, випий вина і розговійся.
— Вина? В п’ятій ранку?.. До речі, не знала я, що у вас тут вино святять.
— А ти його так, несвяченим…
Святі отці, що виявилися крутими хлопцями.
Михайлівський Золотоверхий Собор.
Двічі подорослішати в одному місці. На те це місце, видно, й особливе, з тим його символізмом руйнації варварами-більшовиками, відбудови у вільній країні де-юре і не останньої ролі в побудові вільної країни де-факто. Христос Воскрес. Воскресне й Україна. Повірте старому буддистові на слово.
Андрій ЛЮБКА
— поет, перекладач, есеїст. Народився 1987 року в Ризі (Латвія). Закінчив Мукачівське військове училище. У 2009 році закінчив українську філологію Ужгородського національного університету, у 2014 — балканістику Інституту Східної Європи Варшавського університету. Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007), «ТЕРОРИЗМ» (2008), «Сорок баксів плюс чайові» (2012) і книжок прози «КІЛЕР. Збірка історій» (2012), «Спати з жінками» (2014). Окремі вірші автора перекладені англійською, німецькою, сербською, португальською, російською, білоруською, чеською та польською мовами. Переклав з польської чотири збірки віршів видатного польського поета Богдана Задури. Лауреат літературної премії «Київські лаври» (2011), гість письменницької резиденції, стипендіат «Homines Urbani» Stowarzyszenie Willa Decjusza в Кракові (Польща, 2009), гість письменницької резиденції, стипендіат Ventspilshouse у м. Вентспілс (Латвія, 2010), стипендіат програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia» (Варшава, 2010, 2012), гість письменницької резиденції, стипендіат Internationalen Haus der Autorinnen und Autoren Graz у м. Ґрац (Австрія, 2012). Живе і працює в Києві.
Сізіфова революція
Опівдні першого грудня 2013 року я вилетів на перший великий мітинг у Києві, а коли літак приземлився, моєї держави вже не існувало.
Саме з таким реченням у голові я сів тоді на борт літака. Була 12:05, п’ять хвилин тому у Києві розпочалася масова демонстрація, а прилетіти в Україну я мав аж за півтори години. Вночі за день перед цим вперше в історії України спецпідрозділ розігнав студентську акцію протесту, застосувавши жорстоку силу, наздоганяючи молодих дівчат і хлопців в сотнях метрів від центральної площі Києва, по-звірячому добиваючи їх — кийками й ногами. У відповідь на це звірство українське суспільство збиралося в центрі столиці на традиційне віче — загальний збір усіх громадян, щось дуже подібне до античної безпосередньої демократії за суттю.
У ті дні я був за кордоном, але вирішив за будь-яку ціну потрапити на це масове віче, яке мені здавалося вирішальним. Саме тому з такою тривогою упродовж перельоту думав про події в Києві. Логічним здавалося, що першу мільйонну акцію проти Януковича режим розжене силою, будуть жертви. Я мав приземлитися вже в іншій державі, де людей на вулицях б’ють, де немає свобод і прав, де тебе можуть вбити тільки за інші політичні погляди.