Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Коли Джо відділився від групи і попрямував угору по Юніверсіті Авеню до Юнацької християнської асоціації зі згорбленими плечима та зіщуленими від вітру й дощу очима, він проминув дешеві ресторани, заповнені легковажними студентами, котрі були щасливі від перебування в затишку подалі від холоду та їли китайську їжу чи гамбургери, курили цигарки і пили пиво. Джо кидав на них косі погляди, але продовжував іти, схиляючись проти дощу. Він бушував і скаржився на Ульбріксона поряд із Коротуном і Роджером, але тепер, коли був наодинці, його запал випарувався, і давній тягар тривоги та невпевненості знову тиснув на нього. Після всього, що він пройшов, було очевидно, що він, як і раніше, залишався цілковито незахищеним, навіть на човновій станції, у єдиному місці, де почав почуватися більш-менш як удома.
Наступного дня після невеликої розмови в його кабінеті Ел Ульбріксон щасливо зазначив у своєму журналі, що екіпаж другокурсників раптом відновив свою форму і спритно переміг усі чотири інші човни на першому ж тренуванні. Ухиляючись від шквалів дощу, веслуючи через спінені хвилі й зупиняючись між запливами, щоб відкачати воду з човнів, 5 потенційних університетських екіпажів боролися не на життя, а на смерть протягом найближчих кількох тижнів, і у всьому цьому другокурсники, здавалось, віднайшли себе знову. Ульбріксон вирішив поставити їх на випробування. Він влаштував перегони на час на дистанцію 1.6 кілометра. Другокурсники вискочили вперед на одну довжину і ні разу не озирнулись назад, рішуче відірвавшись на середині дистанції і прийшовши на крейсерській швидкості, здавалося б, зовсім без зусиль, до перемоги. Але коли Ульбріксон поглянув на секундомір, він був розчарованим. Вони десь на 10 секунд відстали від темпу, якого він очікував на цьому етапі сезону. Тим не менш, вони виграли, так що на дошці човнової станції наступного дня він, нарешті, вперше позначив човен другокурсників як першу університетську команду.
Наступного дня вони незграбно веслували й ганебно програли. Ульбріксон оперативно понизив їх до третього човна. Того вечора, пишучи у своєму журналі, розчарований Ульбріксон розкритикував їх ущент: «жахливо», «кожен сам за себе», «ніякої подоби роботи в команді», «повністю поснули», «занадто багато критики», «потрібен старий бойовий дух». Через кілька днів він провів випробування на дистанцію 4.8 кілометра. Другокурсники волочилися позаду протягом першої третини дистанції. На другій третині вони веслували нарівні з провідним човном юніорів. Але згодом вони просто перегнали старших хлопців на останній третині дистанції, вирвалися вперед і переконливо перемогли, на півтори довжини попереду. Ульбріксон почухав потилицю і повернув їх назад у статус першого човна на дошці. Але тільки-но він підвищив їх, хлопці знову зазнали поразки. Тренер записав у журналі: «цілком виснажені», «запороли час», «Ранц утримує ковзання і руки занадто довго». Тепер Ульбріксон перебував на шляху від легкої розгубленості до абсолютного жаху, якщо не безумства. Він швидко ставав, на свій власний прихований манер, одержимим, майже як Ахав, у своєму прагненні отримати досконалу університетську команду, яка могла б перемогти Кая Ебрайта у Каліфорнії в квітні і в Поукіпзі в червні, і була би в змозі поїхати до Берліна наступного року.
Ебрайт часто був у нього на думці. Зазвичай гучноголосий тренер Каліфорнії став нетипово мовчазним у себе в Берклі. Один спортивний оглядач у районі Затоки почав називати його «сфінксом Берклі» і дивувався, чи він цими днями хоча би вітався зі своєю дружиною ввечері. Востаннє він був таким неговірким напередодні олімпійських сезонів 1928 і 1932 років. Тепер усе, що Ульбріксон міг знайти в газетах району Затоки, була пікантна неоднозначна подробиця про те, що Дік Бернлі, сенсаційне загребне весло Каліфорнії, який так ефектно привів університетську команду Ебрайта до перемоги над хлопцями Ульбріксона в Поукіпзі, виріс ще на сантиметр.