Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Страшна річ, коли когось викликали в офіс Ела Ульбріксона. Таке ставалося нечасто і справляло враження, коли він це робив. У цьому випадку, як і в більшості інших, він не кричав та не стукав по столу, але всадовив хлопців, націлив на них свої сірі очі і сказав їм відкрито, що всі вони були під загрозою виключення з конкуренції за човен, якщо не повернуть себе у форму. Вони зруйнували його план утримати їх екіпаж у цілісності, чи цього вони хотіли? Якщо ні, то чому вони не веслували так, як робили це на чемпіонаті? Для нього це виглядало як доказ їхніх лінощів. Вони не веслували на повну силу. Вони не виявили темпераменту. І вони були недбалими. Вони розсікали веслами воду, замість того щоб занурювати їх у неї. Вони не залучали роботу спини в цей процес. Була відсутня точність ходу. Та найгірше з усього, що вони дозволяли своїм емоціям піднятися разом із ними в човен, втрачаючи холоднокровність у дрібницях, через що їм доводилося зупинятися. На закінчення він нагадав їм, що за кожне місце в першому університетському човні змагаються щонайменше 4 хлопців. Потім він припинив говорити і просто вказав їм на двері.
Хлопці вийшли з човнової станції приголомшені, намагаючись ігнорувати купку старших та молодших юнаків, що глузливо дивилися на них із порога. Джо, Роджер і Коротун почали свій шлях угору під дощем, обговорюючи те, що тільки-но відбулося, та стаючи все більш схвильованими.
Коротун і Роджер були приятелями з першого ж дня. Коротун був настільки природно балакучим, а Роджер — настільки природно стриманим і грубуватим, що це здавалося чудернацьким поєднанням. Але чомусь воно працювало для них. І Джо цінував, що обидва вони ніколи не завдавали йому образ. Насправді, коли старші хлопці дражнили його, Джо все більше і більше міг розраховувати, що ця пара на його боці. Коротун веслував на місці номер 2, безпосередньо позаду Джо, і останнім часом він призвичаївся класти руку йому на плече, коли той здавався пригніченим, і казати: «Не хвилюйся, Джо. Я за твоєю спиною».
Хант був надзвичайним юнаком із будь-якого погляду. І ще ніхто не знав, наскільки він був винятковим. Але всього кілька років по тому Роял Брогем назве його, разом із Елом Ульбріксоном, одним із двох найвизначніших веслярів, що будь-коли сиділи в човні університету Вашингтона. Як і Джо, він виріс у маленькому містечку Пуйаллап, між Такомою і передгір’ями гори Реньє. На відміну від Джо, його сімейне життя було стабільне, тож він виріс у гармонії із самим собою і високоосвіченим. У середній школі Пуйаллапа він був суперзіркою. Він грав у футбол, баскетбол і теніс. Він був скарбником класу, помічником бібліотекаря, членом радіоклубу і щороку висів на дошці пошани, поки ходив до школи. Він був активним членом почесного товариства і шкільної філії клубу «Hi-Y» Юнацької християнської асоціації. Школу він закінчив на два роки раніше. Він був також досить гарним, із темним хвилястим волоссям. Люди любили порівнювати його із Сезаром Ромеро. На першому курсі він мав зріст 1.92 метра, і однокурсники швидко охрестили його Коротуном. Він використовував це прізвисько решту свого життя. Хлопець був чимось на зразок модної платівки, завжди гарно одягався й завжди притягував погляди дівчат навколо, хоча він, схоже, не мав постійної подружки.
Незважаючи на свої досягнення, він був зітканим із протиріч. Балакучий і товариський, юнак любив бути в центрі уваги, але, разом із тим, надзвичайно оберігав своє приватне життя. Йому подобалося, щоб багато людей, що крутилися навколо нього, продовжували крутитися, але завжди на відстані. Він був схильним вважати, що його думка була неминуче правильною думкою, і юнак не виявляв багато терпіння до людей, які думали інакше. Як і у випадку з Джо, навколо нього існував невидимий кордон, який не можна було перетинати іншим. І, як Джо, він був чутливим. Ви ніколи не могли бути впевнені, що саме може засмутити його, примусити закритись або втратити рівновагу. Глузування з іншого човна, здавалося, призводили саме до таких наслідків.
Крокуючи того вечора разом угору по схилу від човнової станції після зустрічі з Ульбріксоном, Джо, Коротун і Роджер розмовляли схвильовано, але стишеними голосами. Ел Ульбріксон вів давно усталену стратегію, що одне дисциплінарне порушення в тренуванні вартуватиме хлопцеві пониження на два човни; друге порушення означало виключення з команди. Вони не були певні, чи вважалося те, що тільки-но відбулося, порушенням у тренуванні чи ні, але побоювалися, що так могло бути. Так чи інакше, вони сердились за цей рознос. Коротун був особливо схвильованим, так що аж спітнів під коміром. Роджер ішов поряд пригнічений, виглядаючи навіть більш похмурим, ніж зазвичай. Обходячи ставок Фрош, вони бурчали один одному: Ульбріксон був несправедливим, він лиш холодний наглядач, надто суворий до них, надто сліпий, щоб побачити, як важко вони працюють. Він досяг би кращих успіхів, якби хоч деколи плескав хлопців по спині, ніж завжди вимагати більшого. Він, швидше за все, не зміниться. Вони знали це надто добре. І справи ставали небезпечними. Хлопці погодили між собою, що відтепер усім їм не завадить турбуватися та оберігати один одного.