Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Помстимося!.. Вперед!..
Олд-Бой відчув, як заворушилось у нього на голові волосся. Адже щойно він бачив бухгалтера живим, попереду всіх, він же вів юрбу… хоч перед тим і впав з підвіконня, вражений електрикою… А тепер що ж? Він мертвий?..
Та ось бухгалтер підвів голову, гострими оченятами глянув на Олд-Боя, уїдливо посміхнувся й навіть погрозив пальцем:
— А я, бач, живий! Ось я тобі зараз! Держись!
І він легко зіскочив на підлогу. Не озираючись, вигукнув переможним голосом:
— За мною! Вперед!
— Уперед! Захопимо генератор! Уперед! — пролунали вигуки інших, і вся юрба посунула слідом за бухгалтером на Олд-Боя.
Тепер Петро геть розсердився. Як це так — захопити генератор!
— А мені байдуже, живий ти чи мертвий! — прогримів він. — Раз!
Петро махнув мідним стержнем, намагаючись влучити в рожеву лисину бухгалтера, першого серед нападаючих. Промах!..
— Все одно я з тобою розквитаюся! Рраз!..
Стержень впав на лисину. Другий удар був справді мистецький, Олд-Бой на мить навіть примружив очі, щоб не дивитися, що сталося. Але зразу ж остовпів: грубий важкий стержень одскочив від тієї лисини, наче від подушки!
Безсило опустивши свою єдину зброю, Петро побачив, як зловісно й нахабно посміхнувся бухгалтер. З якоюсь дикою жадобою простягнув руки до горла своєї жертви, Петро мимоволі відступив до стіни.
— А ти думав, що отак і впорався зі мною, — просичав бухгалтер. — Беріть його! Беріть! В’яжіть! — вигукнув він.
Петро не встиг й слова мовити, як лисі вчепилися в нього, схопили за руки й ноги. За хвилину його зв’язали якоюсь мотузкою, що наче гадюка лізла йому до рота. Олд-Боя посадили на стілець, посунули до столу, де стояв генератор. Що ж ці скажені лисі хочуть зробити з ним?
Він почув голос бухгалтера — і який же це був огидний, мерзенний голос.
— Ось маєш! Зараз ми тебе самого підсмажимо! Вмикайте генератор, громадяни, вмикайте його!
Дивний спокій охопив Олд-Боя: справді, йому тепер було байдуже, що станеться з ним, що зроблять лисі. Він відчув, як притисли його голову до столу, як зашипів генератор. Але — дивно! — ритмічного поклацування компресора не було. Може, вони не знали, як обходитися з установкою?.. А, хай буде, що буде!
Петро нерухомо сидів біля столу, чекаючи, коли його почнуть опромінювати. Проте лисі чогось змовкли. Запала тиша. Що трапилося?
Олд-Бой чекав. Але тишу ніхто не порушував. Тільки набридливо шипів генератор.
“Вимкнули б його, чи що, — немов у сні. подумав Олд-Бой. — Так легко й лампи перепалити…”
Він поворушив зв’язаними руками. Дуже дивно, але гадючий мотузок не стримував його рухів. Тоді Петро ворухнув і ногами. Вони були вільні.
Обережно, потроху він підвів голову й глянув навколо, сподіваючися побачити розлючених людей, що, певно, навмисно притихли і тепер знову кинуться на нього. Але в лабораторії було порожньо. Шипів генератор, сяяли лампи. Втім, чому лампи горять не фіолетовим світлом, а звичайним жовтогарячим? Чому з антени генератора не зриваються фіолетові іскри? Де щит, крізь який проходило проміння й зникало в золотавому сяйві стержнів високої напруги?..
Олд-Бой розгублено підвівся на ноги. Зачекайте, а де ж нова установка?
Нічого схожого в лабораторії не було. На столі, біля якого він сидів, чекаючи, що зроблять з ним лисі, стояв генератор, але він був зовсім не той… Де ж компресор, який утворював інфразвуки в сирені? І де сама сирена? Праворуч на тому ж столі стояв старий генератор. Звідки ж він узявся тут? Може, його принесли лисі? Ні, це безглуздя.
Він озирався, нічого не розуміючи. Де Іван Петрович, де рудий Богдан, Сашко, Люка?
Петро подивився на двері. Якась нісенітниця! Якщо тут немає лисих, то повинні бути його товариші. Або навпаки: коли немає їх, то мають бути лисі.
Нарешті Петро тихо покликав:
— Богдане!
Мовчання.
— Богдане! — повторив Петро голосніше.
Двері відчинилися. На порозі стояв рудий Богдан, заспаний, незграбний, довжелезний. Він солодко позіхнув і запитав:
— Н-ну, як? Які н-наслідки? Пощастило тобі?
— Що пощастило? Які наслідки? — перепитав Олд-Бой здивовано.
Але тоді здивувався Богдан:
— Т-та ти що, очманів? Як новий генератор, я з-запитую?
І він вказав довгим пальцем на генератор, що стояв на столі. Олд-Бой поглянув на генератор, на Богдана. Щось прояснювалося в його свідомості. Розмова про інфразвук… про генератор, який поєднає міліметрові хвилі з коливанням інфразвуку… про нечувані дослідження із задуманою установкою… Він справді починав розуміти. Боже мій, та невже все це було?