Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Я рада… — знову заговорила Ґвен, долаючи слабкість. — Така рада, що ти тут, що я торкаюсь тебе… Правда, я лише відбиток… тінь твоєї дочки…
„Все одно ти моє дитя. І я більше потрібна тобі, ніж їй. На відміну від неї, ти зникнеш, якщо твоя відьма помре. Та я цього не дозволю — твій час іще не прийшов.“
— Що я… що мені робити?
„Скористайся мною, моєю силою. Моя відьма ще ненавчена, вона не має потрібних знань. Зате твоя знає багато, значно більше, ніж ти вмієш робити. Разом ми врятуємо тебе.“
Кажучи про себе в третій особі, Ейрін не відчувала ніякого роздвоєння. Вона говорила це усвідомлено, відгукуючись на бажання своєї Іскри. Сама ж Іскра не могла ні думати, ні говорити, за неї думала Ейрін і подумки промовляла ті слова, що найбільше відповідали її прагненням.
— Я готова, матінко, — сказала Ґвен.
Могутня сила, стримувана ніжністю, завирувала в них обох. На секунду Ейрін відчула біль, що мордував Ґвен, але не встигла закричала, як цей біль негайно вгамувало тепло. Внутрішнє сяйво освітлювало шлях до потрібних знань, а насолода, з якою Ейрін завжди поринала в навчання, полегшила їх сприйняття.
„Мені подобається моя перша відьма, дитино. А тобі?“
— Я… я мало її знаю, матінко. Але… — Ґвенину мову перервав полегшений стогін від того, що частина болю зникла, і тепер її серце билося чітко й рівно, мов годинник. — Здається, ти зробила гарний вибір.
„Я теж так думаю.“
Під цілющим впливом Іскри ожили попалені легеневі тканини, відновилися ліва нирка та селезінка, залікувалися дрібніші внутрішні ушкодження. Ейрін відчула, як щезає, розчиняється біль.
— Дякую, матінко, — мляво прошепотіла Ґвен, уже засинаючи. — Дякую за все…
„Щасти тобі, дитино.“
Голос змовк. Іскра, яку протягом цього часу Ейрін поділяла з Ґвен, цілком повернулася до неї. Відчуття могутньої сили минуло, лишивши по собі смертельну втому. Ейрін повільно підвела голову, повернулася до Бренана з Ліамом і сказала:
— Все гаразд, вона житиме. Тепер просто спить.
Бренан рвучко схопив її руки і став укривати їх поцілунками, рясно зрошуючи долоні своїми сльозами. А ніби здаля до Ейрін долинула Шайнине запитання:
— Кого Ґвен називала матінкою?
Ейрін кволо посміхнулася:
— Кого ж іще. Мою Іскру. Первісну Іскру… Не знаю, що це означає, але Ґвен упевнена, що моя Іскра — Первісна…
Тут утома остаточно здолала її. Вона вже не стала з нею боротись, а охоче віддалася в солодкі обійми сну, останнім спалахом свідомості відзначивши, що Бренан таки встиг зреагувати і не дозволив їй упасти…
Розділ XI
Тунель, зруйнований на поверхні відьомськими блискавками, тепер закривався по всій своїй довжині. Довкола поступово тьмяніло, проте маґічний зір ще дозволяв Ярлахові аб Коналу розгледіти сповнені каяття обличчя шести чаклунів, що з’юрмилися перед ним, а біля їхніх ніг лежало мертве тіло капітана леннірської ґвардії, яке вже почало обвуглюватися під дією Темної Енерґії. Саме туди мала впасти жива, але безпорадна принцеса Ейрін — проте сталося все не так, як гадалося. Цьому завадили не відьми, все пішло шкереберть через якесь мале дівчисько, що втрутилось у події в найвідповідальніший момент.
Перебуваючи в Тиндаярі, Ярлах мав можливість спостерігати крізь тунель за тим, що відбувалося на подвір’ї трактиру. Він бачив, як Ейрін вер Ґледіс ішла до ґанку, і тієї самої миті, коли вона ступила на тонку перетинку, що відокремлювала в цьому місці Тиндаяр від світу земного, маґістр надіслав угору останній імпульс Темної Енерґії й уже наготувався прикликати з Ан Нувіну демона. Тунель мав відкритися за лічені секунди, та тут з’явилася трактирникова дочка, капітан затулив собою принцесу, а потім відьма Мораґ вер Дерін відтягла її назад.
Ярлах збагнув, що пастка не спрацює, ще до того, як те дівчисько закричало, попереджаючи капітана про небезпеку. На жаль, чаклуни, що перебували на місці подій, усі включно з Йорвертом, не зорієнтувалися так швидко і втратили нагоду завдати удару, коли принцесу прикривав лише капітан. Потужний згусток Темної Енерґії обернув би їх обох на попіл, і відьми не встигли б цьому завадити. А потім…
Потім було вже запізно, і загибель двадцяти двох чаклунів та однієї чаклунки виявилася марною. Втім, саме ця чаклунка заледве не досягла успіху, їй забракло якоїсь миті, щоб обернути цілковиту поразку на частковий тріумф. Проте внаслідок її дій виникла ситуація, що лише прискорила пробудження Первісної Іскри. Мало того — відьми дізналися про Первісну. Ейрін вер Ґледіс сама їм сказала…