Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Звідкіля беруться прусаки? Може, з космосу? Вуса мають як космічні антени. Рухають ними. Особливо коли дивляться телевізор. Феноменально! Тільки вмикаю телевізор, тільки чується голос отого крикуна: «Все раздевают, а фирма „Алиса“ одевает!» — вони збігаються, сідають на килимку рядочком і рухають вусами. Ще дуже люблять оте: «МММ — это самые низкие цены!..» Словом, «поле чудес». Так і хочеться завити: «Давайте удивляться, удивляться, удивляться…»
У нас знову почалося не з того боку. Знову через хвіст. Не з товарів, а з агітації. По-моєму, до ринку йдемо тією ж дорогою, що йшли до комунізму. І з тими спецами. Вони вже збудували для себе комунізм. Тепер створюють для того комунізму ринок. Він за мою працю вибудував собі палац у Сочі. А мене закликає: «Продається дача на Гаваях! Мільйон доларів!»
Я не можу купити сарай. У Глевасі. Я до мільйона й рахувати не вмію. В наших школах вчили тільки до тисячі. Долар я бачив лише на малюнку. У «Перці». З ідейно-спрямовуючим підписом: «Жовтий диявол».
Яка дача! Я на свої п’ять соток болота виволік залізну халабуду з «чорного ворона». І почуваюся щасливим, що він мене нікуди не везе.
Приватизація. Це що, «командно-трудовий колектив» приватизує тюрму, а я знову буду у ній сидіти? Тільки вже за валюту? А якщо я вкраду «дерев’яними»? Або купонами?
Ось вам і «поле чудес».
Прусаки дуже неспокійні, коли по телевізору показують, як до нас поступає гуманітарна допомога. Тільки на екрані з’являються ящики з продуктами та іншим добром — бігають по кімнаті, метушаться, рухають вусами. Ніби шукають: де воно?
Комаха комахою. Ніякої кебети. Та вибіжи на вулицю. Забіжи у кіоск будь-якого доморощеного «бізнесмена». І побачиш — де воно. А ти нишпориш у моїх паперах. У телефонній слухавці шкрябаєш…
Вчених у нас достобіса. Атомну бомбу винайшли. Придумали маргарин, який на сковороді вибухає. А на прусаків — нічого…
Супер
Я вирішив категорично: якщо народ України проголосує за незалежність — негайно одружуюся. Триста років неволі зробили мої гени рабами. На волі не виживу.
Отож… Знову неволя.
З практики відомо, коли хочеш втратити спокій, візьми собі молоду дружину. Або придбай старий автомобіль. Мене доля ощасливила і тим, і іншим. Тепер постійний конфлікт. Дружина хоче їхати. Автомобіль — не може.
Я, замість лежати в обіймах коханої, пролежую під автомобілем. Вона час від часу бачить лише мої ноги. Від ступні до кісточки. Я час від часу бачу лише її ноги. Від ступні до коліна. І чую зворушливий голос:
— Доки?!
— Поки Україна не сягне рівня Буркіна-Фасо. Або хоч Гвінеї-Бісау. Поки не будемо жити хоча б так, як сімдесят чотири роки тому жили папуаси…
Жінка від чоловіка відрізняється тим, що спочатку кричить, а тоді слухає. Чоловік спочатку слухає, а тоді… робить своє.
Отож вона кричить. Я роблю своє. Слухаю. Аналізую.
Чи правильно зробив, що одружився?
Елізабет Тейлор в шістдесят років вийшла заміж усьоме. За сорокарічного. Пригасаючим зорям потрібні джерела енергії. Джерелам енергії потрібні статки.
Ясер Арафат завжди хвалився: «Я жонатий на революції. І тільки раз». На 62 році одружився вдруге. Взяв 28-річну красуню.
Я на революції жонатий не був. Я був одружений з Тосіком.
Жінка як літак. Коли падаєш, то разом з нею. І цей «літак» тобі підсуває доля. Який обережний ти б не був перед «посадкою», як уважно не розглядав би «шасі», хвіст і «крила», сідаєш і летиш. Бо це твій рейс. Доля видала тобі на нього квиток. І як ти не побивайся — нічого не зміниш. Як казав один розумний чоловік: «Ну проб’єш головою стіну. Але що будеш робити у сусідній камері?..»
Коли я готувався до свого першого сімейного польоту, мене застерігали:
— Чи знаєш ти, що, коли чоловік твого віку одружується з молодюсінькою, він бере дружину для сусіда?
Я тоді хвацько відповів:
— Знаю. Але чорногорське прислів’я каже: «Краще молоде курча їсти удвох, ніж стару курку глодати самому».
На жаль, доля розпорядилася так, що мені не довелося ні їсти, ні глодати. Я тільки облизувався. Для Тосіка я був стовпом. До якого вона прив’язалася, щоб інші знали, де її шукати.
Цього разу долю я перехитрував. Мені вдалося катапультуватися. А Тосік літає досі. З якимось дублером. У мене таке враження, що його зачали в пробірці, а виховувався він у пансіонаті для горил. У нього ніби нема ні лоба, ні очей, ні лиця. Є тільки ніс. Але Тосік ним зачарована. Вона стверджує, що мужчина красивий не тоді, коли в нього усього по трішки гарного, а коли щось одне вагоме.