Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
тій були потрібні люди,
які б заманювали нечисленних туристів
саме до її кафе.
тож ми домовилися, що вона платитиме нам долар
за кожного наївного туриста, якого ми приведемо.
але нам склали конкуренцію:
приїхали — у той самий час у те саме містечко —
наші давні знайомі, мексиканці,
яких ми свого часу зустріли
раз у Мехіко, потім ще раз в Оахаці,
і ще раз у Сан-Кристобалі.
ось тобі й великий американський континент!
ми всі ходили містом, виловлюючи туристів,
щоб мати їжу за їхній рахунок.
багато це нам не давало,
однак Сімон і я все ж мали перевагу,
бо були перші — до того ж Сімон
домовився, що гратиме для гостей на гітарі вечорами.
а паралельно Марія нам сказала бути просто сторожами:
ми мали ночувати в її кафе, аби не грабували
місцеві п’янички, —
а вона за те даватиме сніданок.
тож ми отримали нічліг, нехай і на столах кафе,
та трохи їжі. більше в місті роботи не було.
(з пізнішого щоденника)
Коли ми були в Лівінґстоні, де живуть відомі на всю країну некроманти, там ходила сорокалітня жінка, каліка, яка просила гроші. За її словами, калікою стала, коли в молодості заснула на пляжі — а як прокинулася, то вже не мала пальців на ногах, а лише криваві рани, бо якась морська істота (так вона думає) з’їла її пальці, поки вона спала. Вона вважає, краби покарали її за те, що свого часу вона нечемно повелася зі своєю матір’ю.
А ми тоді підробляли, сторожуючи вночі один ресторанчик. І от Сімон пішов бухати з кимось, у мене настрою не було, я лишився сам. Дощ і буря. І ото пробую я заснути на столі, але явно чую: хтось шкребеться в стіну і жіночим голосом, протяжно: «А-анто-он! А-анто-он!»
А кілька днів тому, коли Сімон іще не повернувся зі своєї соло-поїздки Ґватемалою, сиджу я в хатині, де ми живемо, і поступово усвідомлюю: щось смердить, і саме це не дає мені спокою. Сиджу, виходжу, заходжу… За годину мені доперло, що смердить-бо сіркою!
І знаєте, що я роблю в таких випадках? Забиваю на власну іронічність відносно релігії та вдаюся до єдиного в такому випадку захисту: тричі, по-православному, хрещуся. (Таки ж на Гоголі вихований.)
І шо ви думаєте? Тільки-но перехрестився — запах сірки розвіявся.
Тільки-но перехрестився — жіночий голос зник, залишився просто шум дощу.
Ото недарма в народі кажуть: «Когди мерещеться, хреститься нада».
А зі столу я про всяк випадок зліз — краще на столі на спині не лежати.
(з коментарів в інтернеті)
diversey_ua
Вот что крєст животворящій дєлаєт!!! ©
Марія, якій уже за сорок,
ненав’язливо — а взагалі-то дуже навіть нав’язливо —
давай чіплятися. намагалася переконати,
що їй погрожують конкуренти місцевого масштабу
і що Сімон має залишатися стерегти кафе,
а я маю стерегти саму Марію в неї вдома.
я морозився, а потім Сімон сказав:
— а давайте я у вас удома спатиму.
бо йому вже набридло на твердих столиках.
мексиканка відразу знітилась,
а її друзі, з якими ми встигли познайомитися,
стали сміятися позаочі:
от Сімон, перебив усю малину.
— а так би ти мав щодня не тільки їжу,
а ще й гроші на кишенькові витрати.
її попередній коханець
поїхав аж п’ять місяців тому,
вона вже стільки без сексу,
а їй біленькі хлопчики так подобаються!
вона ж тоді своєму казала: «не їдь», —
і платила щодня,
щоб тільки він залишався.
словом, Марія злилася,
що нічого не вийшло,
і через напруження в стосунках із роботодавцем
довелося вже через кілька днів валити з Лівінґстона.
Сімон побачив десь оголошення:
потрібні волонтери на страусову ферму.
31
(зі щоденника)
12 вересня 2006
Для таких штріхів, як ми з Сімоном, у Мексиці та Ґватемалі навіть є назва: ґабачос льокос — божевільні білі. Це рідкісний, занесений до Червоної книги, але все ж добре відомий окремий вид тварин.
Більшість іноземців приїздять автобусами, клацають фотоапаратами й забираються геть. Але кілька разів на рік, у тридцятиградусну спеку або під дощем, містечком проповзає чудо з рюкзаком, гітарою чи барабаном.