Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Ти добре вивчив свого брата, — не усміхаючись сказав король, — Генерал Вернер тримає всю владу в Карстаді, а бідний король-каліка із своєю прекрасною дружиною лізе із шкіри, аби його тієї влади позбавити.
— Мій брат прославлений воїн і полководець, — сказав генерал Даалах, намагаючись стримувати гнів при згадці свого брата. — А ще тиран і диктатор, який лише живе війнами. Нас завжди вчили, що потрібно бити неочікувано та швидко, змусити противника втратити половину війська до того, як ви зустрінетеся на полі битви, просуватися вперед із мінімальними втратами, відрізати ворогу усі шляху комунікації. Вернер це також знає, а тому Рогія лише обманний маневр.
– І хто ж на прицілі? — Сигізмунд уже знав відповідь, але хотів почути це саме від генерала.
— Скоріше за все Вадрія, мій королю. Ця розбита громадянською війною країна зараз сама слабка мішень, і Карстад спробує увірвати свій шматок.
— Гаразд, Даалаху, коли ми закінчимо свої справи на Півдні, прийде черга і Півночі. А що із Тальгрієном? Мої накази виконано?
— Так, володарю. Усі корпуси отримали ваші накази, генерали із своїми арміями готові до подальших вказівок.
Сигізмунд, дослухавши, піднявся, від чого Даалах одразу схилив голову в пошані.
— Слухай мій наказ, генерале! — владно сказав Сигізмунд арне Гіаль Янагаль, дивлячись у вікно, на столицю. — Татрана, Нернеха та Корона із військом перекиньте на наші кордони із Тальгрієном, до Верхоріччя. Накажи, щоб у жодному разі не діяли, навіть якщо на кордоні з’являться тальгрієнці. Далі: лорд Юнгор негайно повинен просунутись до кордону із Вадрією, але розміститись зобов'язаний на перехресті річок Ольса і Тіс. Спорядження — бойове, ритм маршу — підвищений, готовність — повна. Кожне військо повинно бути забезпечене всім необхідним на довгий проміжок часу. Віддай командирам і скарбничим відповідні накази.
— Отже, почалося?
— Так, генерале. Усі наші потенційні противники погрузли у війнах або ж просто вичікують, а отже, час розпочинати. Як тільки розтане сніг і мине відлига — розпочнемо.
— Слухаюся, мій володарю, — із захопленням пролепетав генерал, який так давно чекав рішучих дій.
— Знати про цей наказ повинні лише я, ти й ті, кому він адресувався. Інформацію передай розвідці, щоб замітали сліди. І ще одне, Даалахе, — сказав король, все ще не відриваючи погляду від вечірнього міста.
— Так, повелителю.
— Знайдіть мені Фалміна, Благандійського Чаклуна. Передайте йому офіційне запрошення. Листа я написав, лежить у тебе за спиною на комоді.
Даалах, піджавши роздвоєне підборіддя, мовчав. Сигізмунд повернув голову, поглянув на ветерана й примружив очі, відчувши, що чоловік чогось не договорив. І, як завжди, не прогадав.
— Кажи, генерале.
Даалах тієї ж миті випрямився й голосно доповів:
— Фалмін із Мальгарда тут, мій володарю.
Сигізмунд, якого було вкрай важко здивувати, на мить розширив очі. Такого подарунку долі він і не чекав.
Даалах за наказом Сигізмунда вийшов. Король в передчутті довгоочікуваної зустрічі повільно підійшов до каміна, а коли генерал зайшов знову всередину, сказав:
— Ти можеш бути вільним, Даалахе. Якщо буде щось потрібно — я дам знати. Варту від дверей відізви, немає потреби.
Ветеран мовчки кивнув головою, вийшов із кімнати. За дверима почулися вже інші, більш тихі кроки. До кабінету постукали.
— Увійдіть, — не відриваючись від згасаючого вогню в каміні сказав Сигізмунд.
Двері із міцного темного дерева відчинилися і в приміщення обережно, ледь не крадькома, зайшов чорноволосий чоловік. Сигізмунд, не витримавши, повернувся до гостя і щиро посміхнувся.
— Благандійський Чаклуне, вітаю тебе у своєму палаці, — урочисто промовив король, кивнувши на уклін чаклуна. — Прошу, сідай.
Фалмін присів на запропонований різьблений стілець. Король вмостився на кріслі напроти нього.
— Гарно виглядаєш, чаклуне. А де ж твої обладунки й легендарний меч, який випив так багато драконячої крові? — усміхнувшись краєчками губ, запитав король, дивлячись на традиційний норенгардський чорно-сірий наряд, у який був вбраний гість.
— Гадаю, що у вашому королівстві немає драконів, а тому й обладунків з мечами носити не варто. Тим паче, хочеться запам'ятатися вам не як воїн, а перш за все, людина із гарними манерами, — спокійно і відночас шанобливо відповів Фалмін, при цьому уважно роздивляючись володарські риси обличчя короля.
Сигізмунд, схоже, потішений відповіддю, плеснув у долоні й до кімнати одразу зайшов слуга.