Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Завтра надвечір дістанетеся Філамена, звідти до підніжжя гори можна дійти трохи більше, ніж за день. О, я згадав! Там живе один чоловік, у якого я працював, — Ардок. Він заможний, у нього багато коней та фургонів, і він доволі часто їздить до Данґрії торгувати на базарі. Попросите його від мого імені, можливо, він вас підвезе. Приємний чоловік, хоча іноді й буває трохи грубуватий. Він вам не відмовить. Але треба бути дуже рано, бо виїздить він удосвіта.
— Дякую, — сказав Паккі. — Ми спробуємо, так, Мартине? А де він живе?
— Завтра поясню вам точніше, а може, й проводжу, дорога там трохи змінилася. Минулого місяця стався невеликий землетрус.
— Де саме? — поцікавився Паккі.
І Таккі довелося пояснювати все, і з подробицями.
Після вечері вони одразу пішли спати. Хлопці відмовилися від ліжка господарів, тож Таккі постелив їм на долівці, і вони безтурботно заснули в цій гостинній хатині. День почався з раннього та ситного снідання. На додачу Елія загорнула їм на дорогу хліба.
— Свіжий, учора напекла. Лишіть черствий тут, я з нього пудинг зроблю для Таккі.
Хлопці подякували їй, попрощалися і вирушили в путь. Таккі з собакою пішов проводжати. Вони спускалися в долину по брилах і дрібному камінню, далі річищем висохлого струмка і нарешті вийшли на чудову стежину на квітучій луці. Опівдні Таккі розповів, як їм знайти садибу Ардока, попрощався з хлопцями, і вони пообіцяли на зворотному шляху навідатися до нього.
— Було б добре поїхати з Ардоком, — розмріявся Пак-кі, — коли вони рушили далі. — Я ще ніколи не їхав возом.
Несподівано Тіурі зупинився й подивився на нього.
— Що сталося? — спитав Паккі.
— Ти мав провести мене лише через гори! Може, настав час повертатися до Менауреса?
— То що, мені не можна піти з тобою далі? Менаурес казав так: «Якщо захочеш, можеш іти з ним далі». Я й піду, якщо ти не проти.
— Узагалі я проти.
— Але чому? Хочеш іти далі сам?
Звісно, Тіурі дуже хотілося, щоб Паккі залишився з ним, але він відповів:
— Це може бути небезпечно. Ні, я не хочу, аби ти йшов зі мною.
— Зрозуміло, та я не боюся. Дозволь, будь ласка, мені йти з тобою до Унавенстадта.
— Ні. Ліпше піду один.
Паккі розчаровано поглянув на нього:
— Ти справді так вважаєш? Гадаєш, від мене буде більше клопоту, аніж користі!
— Не в тім річ! Я вдячний тобі за все, але це справді.
— Годі! — перебив Паккі. — Ти вже все сказав. Кажеш: дуже небезпечно, але я готовий до цього. І Менаурес знав це, але дозволив іти, якщо я захочу. А я хочу! Можливо, ти маєш інші причини, щоб не брати мене з собою?
— Ні, — заперечив Тіурі. — Але причини, які я назвав, досить вагомі, щоб не брати тебе з собою.
— Та чхати мені на твої причини! Я знаю, що це небезпечно, що є Червоні Вершники і їхній шпигун Кобра. Удвох нам буде легше впоратися з усім цим, ніж одному. Ти хочеш іти швидко. я теж піду швидко. Дозволь мені піти з тобою, я буду твоїм зброєносцем, я готовий слухатися тебе у всьому!
Тіурі вагався. Чи міг він прийняти пропозицію Паккі?
— Думатимеш занадто довго — я піду, — пригрозив Паккі, — і йтиму назирці за тобою, як шпигун.
Тіурі засміявся.
— Тоді добре. Краще мати супутника, ніж переслідувача.
— Ура! — вигукнув Паккі й одразу рушив вперед, але невдовзі зупинився, чекаючи на Тіурі, який забарився, і низенько йому вклонився.
— Ваш покірний слуга, — вимовив він поважно.
— Не клей дурня, — розсердився Тіурі, — ми з тобою товариші по мандрах і рівні між собою. Друзі.
— Друзі!
Якийсь час вони весело крокували дорогою.
— Скажи, — раптом спитав Паккі, — якби ти був лицарем, чи міг би я стати твоїм зброєносцем?
— Я ще не лицар.
— А коли ти станеш ним?.. Чи хлопець, як я, не може бути зброєносцем?
— Звісно, може!
— І я теж міг би?
— Якщо захотіти, — засміявся Тіурі, — немає нічого неможливого. Я поклопочуся, щоб мене посвятили в лицарі, заради тебе.
— Чудово!
Вони спустилися швидко й без перешкод. Минули Філамен і надвечір були досить далеко від села. Вранці Паккі заявив:
— Я більше не можу бути твоїм провідником, бо ніколи не заходив далі. Тепер ти поведеш мене.
— Шукатимемо дорогу разом.
Це виявилося нескладно, адже Таккі все докладно розказав. Ще до полудня вони спустилися в передгір’я. Їм траплялися невеличкі поселення, інколи вони зустрічали людей, які привітно віталися, але не виявляли ані цікавості, ані здивування. Вони знову опинилися в населеному світі.
Паккі час від часу озирався.
— Прощавайте, гори, — вимовив він нарешті.