Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Не треба подяк, мені було це нескладно. А тепер прощавайте, маю багато справ. Під вечір знайдете мене в «Білому лебеді». Я й для вас можу домовитися про ночівлю.
— Дякуємо, — відповів Тіурі, — ми ще не знаємо, що будемо робити.
— Усе буде оплачено.
— Зачекайте домовлятися, — відказав Тіурі, — можливо, ми й не прийдемо.
Хлопці вкотре подякували Ардокові, попрощалися, перетнули ринкову площу і присіли біля фонтану попоїсти.
— Що робитимемо? — спитав Паккі.
— Перепочинемо й підемо далі.
— Тобто на ночівлю тут не зупинимося, так?
— Ні, маємо ще півдня; що швидше будемо рухатися, то краще.
— Правда. — кивнув Паккі, але запропонував: -Може, ми трішки ще погуляємо й побачимо щось іще?..
— Гаразд, — погодився, підводячись, Тіурі.
— Я не маю бажання сидіти, — прошепотів йому Пак-кі, — я відчуваю, що весь ранок просидів. Та ще й як! На коні! Схоже, що Ардок непоганий-таки чоловік. Як вважаєш?
— До того ж мудрий.
— Так. Він одразу помітив, що ти добре сидиш у сідлі. Я теж зможу так навчитися?
— Звісно, коли будеш частіше їздити.
Вони обійшли площу, розглядаючи товари.
— Обережно, — проказав несподівано хтось позаду.
Хлопці озирнулися й побачили одягненого в лахміття старого.
— Бачу, ви не тутешні, — продовжив він. — Остерігайтеся! У місті повно крадіїв. Притримуйте гаманці. Данґрія вже не та нині.
Він зло сплюнув і зник у натовпі.
— Як це розуміти? — здивувався Паккі.
Обіч площі стояла величезна будівля зі світло-коричневого каменю. За зубчастою стіною з боку площі виглядали високі вежі. Стіна була пласкою, без жодних прикрас, лише з кількома маленькими вікнами й широкими дерев’яними, оббитими металом, вхідними дверима, до яких вели широкі сходи з білого мармуру.
— Це що, палац? — Паккі, роззявивши рота, зачаровано розглядав величну споруду.
— Це міська ратуша і будинок бурмистра, — почувся голос за спиною.
Вони озирнулися і знову побачили старого, який нещодавно радив їм остерігатися злодіїв.
— Бурмистер, — сказав він, — побудував ці сходи торік. Вийшло дуже гарно й дуже дорого. Не хотів би я ними піднятися, ой ні! — він з відразою поглянув на будівлю і презирливо сплюнув. — Ой ні! — повторив він і пішов геть.
— Як це розуміти? — вдруге спитав Паккі.
Тіурі нічого не відповів, але спостерігав за старим, доки той не зник за ятками.
— Сходи йому не сподобалися, ти ба, — засміявся він і раптом усвідомив, що не хоче затримуватися в Данґрії. — Ну що, ходімо? На заході теж має бути брама.
Хлопці перетнули площу й опинилися біля ятки Ардока. Господаря на місці не було; торгував Дирик, і справи в нього, схоже, йшли добре. Він весело привітався з хлопцями, ті зупинилися побалакати і збира-лися були вже попрощатися, коли підійшов чоловік у шоломі — хлопці впізнали одного зі стражників.
— О, саме ви мені й потрібні, хлопці. Я сподівався знайти вас тут. Бурмистер дуже хоче з вами поспілкуватися.
— Бурмистер? — здивувався Тіурі.
— Так. Він дізнався, що в місті чужоземці, до того ж такі юні, і хоче, аби ви в нього погостювали.
— Нічого собі, — здивувався Дирик, — оце так честь!
— Наш бурмистер гостинний, як і його місто, — промовив стражник. — І він любить молодь, це всім відомо. Ходімо?
— Та ми б з радістю, але в нас обмаль часу.
— Бурмистер теж не має багато часу, — здавався ображеним стражник, — він доволі зайнятий, не менш за вас.
— Перепрошую, — вибачився Тіурі, — ми дуже цінуємо цей дружній жест.
А подумки додав, що волів би нікуди не йти, однак це означало б лише затримку, та й неможливо було ігнорувати бажання правителя міста.
Тож вони рушили за стражником до великої будівлі, якою щойно милувалися, піднялися мармуровими сходами й увійшли у двері.
2. Бурмистер Данґрії. Хитрість Паккі
Мандрівники увійшли до великої зали з підлогою, викладеною білими та червоними кахлями, та розписними колонами обабіч неї. У кінці зали вели нагору пречудові різьблені дерев’яні сходи.
— Овва! — захоплено прошепотів Паккі, здивовано роззираючись навкруги.
На всіх колонах висіли щити та схрещені мечі, а стелю було інкрустовано самоцвітами.
— Овва! — повторив Паккі, — ваш бурмистер, мабуть, багатій.
— Зачекайте тут хвилинку, — сказав стражник, перетнув залу й піднявся сходами. Водночас близько дванадцяти воїнів, брязкаючи зброєю, спустилися вниз. Вони пройшли повз юнаків, здійняли списи на знак привітання і вийшли на вулицю. Ще двоє увійшли через бічні двері, один із них привітався: