Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Скоро всі були готові до поїздки. Слуга обережно переїхав міст, правлячи великою підводою, запряженою парою коней. Двоє інших вивели верхових коней.
— Ну, спробуй сісти, — глузував Ардок, поглядаючи на Паккі.
Хлопець шепнув Тіурі:
— Мушу ж я спробувати, якщо вже маю намір стати твоїм зброєносцем, — і, не вагаючись, із зусиллям видерся на коня. Попри переляк, він зробив декілька кіл двором.
Ардок голосно давав йому вказівки й не помітив, як Тіурі скочив на іншого коня. Тут Ардок озирнувся, побачив Тіурі в сідлі і вигукнув до іншого слуги:
— Ні! Не можна його саджати на Зефілвену, вона занадто норовлива для недосвідченого наїзника. Я ж велів дати йому гніду.
— Та ж він уже сидить на ній, — спробував заперечити слуга.
— Злізай, — почав було Ардок, але замовк, коли побачив, як Тіурі навскач прямує до Паккі.
— Гм-м, гаразд. Хай сидить.
Вони рушили. Паккі міцно тримався за сідло й недовірливо поглядав на вуха своєї кобилки. Трохи згодом він підсумував:
— Та нічого. Але не можу сказати, що це зручно. Як на мене, легше йти пішки!
— З часом звикнеш, — засміявся Тіурі.
Ардок, що їхав попереду, притримав коня й зачекав, доки хлопці порівняються з ним.
— Звідки ти, Мартине? — запитав він Тіурі.
— Із села, що по той бік гір, — відповів юнак.
— Ти їздиш, як досвідчений вершник. Ти вже багато разів це робив?
— Та, може, разок-другий їздив.
— Разок-другий! На яких же конях ти їздив? Зефіл-вена — просто чудова кобилка, але з норовом.
«Я їхав на Арданвені, — подумки відповів Тіурі, -куди до нього Зефілвені!» Але вголос мовив:
— На різних конях, великих і малих.
— А-а-а, — протягнув Ардок і нічого більше не додав.
— Чи далеко до Данґрії? — запитав Паккі.
— Планую дістатися туди до полудня. Щойно ти призвичаїшся, ми поїдемо швидше.
— Я ще досі не бачу міста попереду, — Паккі щосили вдивлявся в далечінь на захід. — Згори бачив, але тут все таке пласке.
— Що ти називаєш пласким? — сміючись, відгукнувся Ардок. — Я ще бачу деякі пагорби. А в горах завжди щось перешкоджає краєвиду: чи то скелі, чи то верховини та схили. Вважаєш цю дорогу непривабливою?
— Авжеж, — Паккі окинув поглядом велетенські гори.
— Хочеш повернутися? — поцікавився Тіурі.
— Ні, зовсім ні.
— А куди ви, власне, прямуєте? — спитав Ардок.
— Хочемо бодай раз побачити королівство Унавена, — відповів Тіурі.
— Тоді подорож буде тривалою. принаймні, якщо хочеш побачити все. І насправді треба побувати у серці королівства, що на захід від Райдужної річки.
— Але ж він і тут також править? — спитав Тіурі.
— Звісно. Але тут, на схід від Райдужної річки, тепер все не так, як було раніше. Відтоді як почалися чвари між Унавеном та Евілланом, лицарі короля майже не навідуються сюди; і це зрозуміло — вони потрібні на півдні, для захисту кордонів. Ну. то таке, ви все одно нічого про це не знаєте...
— Ну то розкажіть, — попросив Тіурі.
— Е ні, хлопці, маєте самі про все дізнатися, щоб мати про це свою думку. Так чи інак, але ця дорога тепер стала небезпечнішою. Тут і розбійники трапляються!
Хлопці подивилися на сагайдак за спиною Ардока і зрозуміли, навіщо він прихопив із собою зброю.
— Що ж, не дивно, що ви захотіли побачити, яке тут життя, — після нетривалої мовчанки сказав землевласник. — Люди з того боку гір повинні частіше бувати в нас. Ми говоримо однією мовою, і саме тут ви й почуєте, як саме слід говорити.
— Чому? — здивувався Тіурі.
— Ви ж чуєте різницю між моєю й вашою вимовою, хоча нам не важко зрозуміти один одного? Наша мова милозвучніша, ось такою вона і має бути.
— Хто це так каже? — обурився Паккі.
— Я так кажу, і це правда. Хіба ви не знаєте, що королівство Дагоната запозичило мову у нас? Багато століть тому лицарі нашого королівства подорожували горами і, перейшовши їх, потрапили до ваших країв. Вони заснували там села й побудували замки, навчили людей усього, що вміли самі, і дали їм свою мову — мову королівства Унавена. Кажуть, що вони навіть заснували Дагонатбург, а ваші королі й лицарі -їхні нащадки.
— Ніколи не чув цієї історії, — зізнався Тіурі.
— Настане час — почуєш. І це правда, хочеш вір, хочеш ні.
— Розкажіть нам більше про королівство Унавена, -попросив Паккі.
Ардок подумав трохи й похитав головою.
— Ні, — повільно мовив він, — ти маєш сам подивитися й сам відкрити його для себе. Погляньте, сонце піднімається і ми виходимо з тіні гори. Їдьмо швидше.