Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Вони пришпорили коней, окрім Паккі, який усе ще доволі невпевнено почувався в сідлі, проте його кінь, наслідуючи приклад інших, пустився бігти, поки його вершник відчайдушно чіплявся за гриву. Однак Паккі спромігся втриматися в сідлі, і згодом, з гордістю озираючись на всі боки, виголосив:
— Колись і я стану добрим вершником.
З «оглядової вежі» Паккі Данґрія видавалася чарівним, казковим містом, та зблизька вона мала геть не такий вигляд. Її нахилені зубчасті стіни із зібраними з величезних кам’яних брил бастіонами, що виступали наперед, були потужні та вражаючі.
Тут і там над стінами височіли вежі, одні широкі й важкі, інші тонкі й шпилясті, з мідними флюгерами на дахах.
— Ось воно, Місто-на-Сході, — промовив Ардок.
Паккі був глибоко розчарований побаченим.
— То це і є Данґрія? Я уявляв собі її не такою.
— Не подобається? — спитав Тіурі.
— Ні. Усі ці високі, грубезні мури. Я почувався б наче в пастці, якби мені довелося тут жити. А тобі вона видається красивою?
— Ну, красивою я її не назвав би, але на вигляд -справжнє місто.
— А Дагонатбург так само оточений мурами?
— Я ж тобі розповідав. Він інший, більший, але дуже схожий на цей.
— Тобі відомий Дагонатбург? — спитав Ардок Тіурі.
— Так, бував одного разу, — відповів юнак.
— А чи Унавенстадт схожий на це місто? — звернувся Паккі до Ардока.
— Місто короля Унавена не схоже на жодне інше.
— А скільки в цій країні міст?
— Окрім Унавенстадта, ще три: Місто-на-Сході називається Данґрія, Місто-на-Заході — Морська Гавань та Місто-на-Півдні — між Великими річками. Це останнє
— резиденція кронпринца.
Вони під’їхали до високої східної брами. Двоє голубів пронеслися над їхніми головами, пролетіли над стінами й посідали на одній із веж.
— Вони не почуваються, як у пастці, — зауважив Паккі.
— У Дангрії багато голубів, — провадив далі Ардок, -сюди прилітають і поштові голуби здалеку. Бурмистер отримує звістки саме таким чином.
Він спохмурнів і, здавалося, хотів щось додати, але промовчав.
— Ви часто буваєте в Данґрії? — поцікавився Тіурі.
— Раз на місяць, інколи й частіше.
Тим часом вони вже дісталися міської брами. Ворота були відчинені, але тут їм шлях перегородив шлагбаум, біля якого стояло кілька озброєних стражників. Однак, побачивши Ардока з хлопцями, вони жердину одразу підняли, і головний стражник дружньо привітався:
— Добридень, Ардоку. Хто це з тобою?
— Мого слугу, Дирика, ти знаєш, а ці юнаки з-за гір.
— Юнаки з-за гір? — перепитав головний стражник.
— Як вас звати?
— Паккі, син Паккі, та Мартин, син Мартина.
— А до нас чого приїхали?
— Вони хочуть побачити нашу країну, — пояснив Ардок.
— Чудово! — вигукнув головний стражник. — Чужинці зі сходу нечасто навідуються до нас. Вам треба відрекомендуватися бурмистрові, він напевно зрадіє й покаже вам тут усе.
— Мабуть, бурмистер має багато інших справ, важливіших, аніж показувати місто мандрівникам, — припустив Ардок.
— О, він для кожного знайде час. Ви надовго тут затримаєтеся?
— Ще не знаємо, — відповів Тіурі.
— Затримуйтеся надовше, — порадив головний стражник. — У нас можна добре провести час. — Він повернувся до Ардока: — Ти де заночуєш?
— Як завжди, у «Білому лебеді».
— А ці юнаки теж?
— Спитай у них сам, чоловіче добрий.
— Ще не вирішили, — сказав Тіурі. — Ми нічого тут не знаємо.
— Рушайте з паном Ардоком — він знає, де можна добре випити й попоїсти. Більше вас не затримуватиму. Бувайте.
Мандрівники через ворота в’їхали в місто. Паккі з широко розплющеними очима розглядав ряди будинків, широкі та вузькі вулиці, стіни та вежі. Він забув навіть про свій острах і відпустив гриву коня.
— Так, — промовив він, — у місті також є щось особливе.
Вони дісталися ринкової площі і зупинилися осторонь.
— Божечку! — вигукнув Паккі. — Це неймовірно!
На площі було повно барвистих яток та крамниць, продавців та покупців. Усі ці строкатість та гамір переливалися в сонячному світлі. Білі голуби ширяли в небі, сідали й знову злітали.
— Оце так краса! — чудувався Паккі.
Проте довго милуватися красою йому не довелося, бо треба ж було розвантажити підводи Ардока й роз-прягти коней. Віз перетворився на ятку з гарно розкладеним товаром. Коней відвели до критої стайні неподалік. Хлопці допомагали, як могли, доки Ардок не зупинив їх.
— Ну годі вже. Ви потрапили, куди хотіли, тепер можете вільно йти і зупинитися, де забажаєте.
Хлопці щиро подякували.