Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
– Ні, люба і наївна панночко, – посміхаючись, ввічливо відказав пан Кароль. – Я ніколи не запевняв вас, що я детектив. То ви самі надумали.
Залічка була така обурена, що показала йому язика, наче ображена дитина. А тоді з великою гідністю сіла до моєї машини.
– Дякуємо за допомогу, – полинув їй навздогін глузливий вигук пана Кароля.
Офіцер міліції перевірив документи обох злочинців і занотував відомості про них.
– З'явіться до Повітової комендатури, – повторив він під кінець. – Якщо цього не зробите, я заарештую вас.
– Єсть, пане комісаре. З'явимося, – пообіцяв Гертель. – Я сидів п'ятнадцять років і не збираюся знову чалапати до в'язниці.
– А тепер назад до лісу, до бункерів, – сказав мені офіцер.
Ми поїхали. Біля входу, схованого в кущах ожини, ми побачили Терезу. Гертель і пан Кароль втекли тоді, коли Тереза ще була в підземеллі. Навантажена старовинною зброєю, вона вийшла нагору й переконалася, що її приятелі десь зникли. Перелякана дівчина чекала тут на них, та замість приятелів побачила ворогів – мене й офіцера міліції.
Зі злості Тереза аж заплакала і цим довела, що вона тільки дурне дівча, яке вплуталося в темне діло. Так само подумав про неї, мабуть, і офіцер міліції, бо відвів мене вбік і прошепотів:
– Одвезіть її, будь ласка, додому. Певно, ми її не притягатимемо до відповідальності. Вона вже дістала науку на все життя.
Офіцер зайнявся скарбами, знайденими в підземеллі, а я повіз Терезу до Цехоцінка. Коли я повернувся, велика міліцейська машина саме прямувала до Повітової комендатури народної міліції.
На мить я спустився вниз, цікавий глянути, яка на вигляд криївка із скарбами, котру я так довго шукав. Виявилося, що це – підземний бункер, схожий на той, де ми знайшли ув'язненого Скалбану. Тільки в ньому була ще одна невеличка комора, куди Скалбана поскладав колекції, які переніс з іншої криївки, але про це я довідався згодом. Невеличка комора в підземеллі мала залізні двері. Скалбана замкнув їх на грубий засув. Ключа від цього засува й шукали в Скалбаниній хаті Кароль і Гертель. А щоб
Скалбана не заважав, вони прив'язали його до стільця. Ці подробиці з'ясувалися пізніше, під час слідства.
А незабаром я пережив ще одну дуже неприємну подію.
Надійшла звістка, що зі десять кілометрів униз річкою на піщаному березі знайдено труп рибалки. Офіцер міліції повіз мене туди переконатися, що це справді Скалбана.
Поховано Скалбану на Острові злочинців на невеличкій галявині неподалік од спільної могили Барабаша і його людей. Того самого Барабаша, якого Скалбана зрадив і прирік до смерті, аби самому заволодіти колекціями дідича Дуніна. В цій історії було щось похмуре і водночас символічне.
ЕПІЛОГ
За тиждень я вибрався з Ганкою на Острів злочинців. Був гарний літній вечір – ми поволі йшли стежкою через галявину.
– А знаєте, – сказав я дівчині, – спершу я таки правильно взявся шукати скарби дідича Дуніна і навіть був близький до мети, та далі усе сплуталось… Я міркував так: якщо Дунін скористався допомогою свого лісничого, Габрищака, то колекції сховано десь у лісі. І тому не брав до уваги колишніх бункерів. Хіба можна було припустити, що за часів, коли в бункерах сиділи німецькі солдати, хтось наважився ховати там свої коштовності? Я припускав, що дідич Дунін разом з лісничим сховали скарби в лісовій шопі.
– В тій, де ми ночували?
– Еге ж, у лівому кутку шопи викопано глибоку яму, в неї опустили величезну скриню з коштовностями. Потім лісничий Габрищак виказав схованку Барабашеві, хоч, як відомо, цим себе не врятував. Отже, всі члени банди – і Плюта, і Гертель, і Скалбана – добре знали схованку в лісовій шопі.
– Хіба Скалбана теж був у Барабашевій зграї?
– Звісно. Але виконував там особливу роль. Він був у них за розвідника. На грабунки не ходив, жив собі у власному будинку і поводився так, ніби не мав нічого спільного із Барабашевою бандою. Скалбана стежив за міліцією, доносив про її дії в цій місцевості. Та, прочувши про сховані колекції, почав міркувати, як би позбутися своїх спільників і заволодіти багатством, яке здавалося йому величезним. Тоді він склав з друкованих літер анонімного листа й попередив міліцію про ночівлю банди на острові. Що сталося по тому, ми знаємо. Барабаш загинув разом з іншими. Лишилися живими тільки двоє: Плюта й Гертель, але їх теж присудили до смертної кари. Згодом вирок замінено на довічне ув'язнення, а через п'ятнадцять років злочинців випущено з в'язниці. Але про це ніхто в містечку не знав, аж до того дня, коли Плюта прийшов до вашого батька.