Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
Я полегшено зітхнув.
– Тоді, – сказав я, – чого ви прогулюєтеся лісом, а не шукаєте справжнього вбивцю? Сподіваєтесь його тут здибати?
– Я дихаю свіжим повітрям, – засміявся офіцер. Нараз він споважнів.
– Чи ви вчора теж ловили браконьєрів?
– Та це ж я захопив їхнього човна, – гордо відказав я.
– А-а, так, – мовив він трохи розчаровано. – п гадав,
ви гналися за тим, що зник у лісі. Я вдарив себе по лобі. – Розумію, все розумію. Вас теж зацікавило, куди зник браконьєр.
– Як гадаєте, чи є хоч крихта правди в тому, що подейкують люди про два підземні поверхи давніх бункерів?
– У такому підземеллі ми знайшли зв'язаного Скалбану.
– Кого? Скалбану? Хто це? Де це було?
– Скалбана – рибалка, живе на тім боці Вісли. Чому його зв'язали, невідомо, він не хотів нам нічого пояснити. А зв'язав його, мабуть, Гертель, власник чорного лімузина.
– Пане! – заволав міліціонер. – Кажіть якось зрозуміліше, бо я нічого не можу збагнути.
І я розказав йому про чорну машину, що вночі кружляла лісом, про гонитву за паном Гертелем, про допомогу спостережливого ласуна Пальки і, нарешті, як ми знайшли підземелля, а в ньому зв'язаного Скалбану.
Офіцер міліції аж за голову схопився:
– Боже ж ти мій, чом ви все це розповідаєте мені тільки тепер? Та ж це дуже важливі деталі.
– А сьогодні я дізнався, – вів я далі, – що та дівчина з автостопом, Тереза, знову прийшла сюди й «позичила» Кондрасового човна.
– Човна? – замислився він.
– Так. Мабуть, вона хотіла дістатися на той бік Вісли. Знаєте, мені спало на думку, чи це не зв'язано якось із Скалбаною… Він живе на тім боці.
Офіцер схопив мене за руку.
– Я мушу негайно їхати до Скалбани. Чи ви не знаєте, де тут можна дістати човна?
– Не знаю. Але я можу перевезти вас через Віслу.
– То ви маєте в своєму розпорядженні якогось човна?
– Ні, я перевезу вас на автомобілі.
– На чому? – здивувався офіцер. – Ви знову відволікаєте мене від діла?
– Прошу здатися на мене. Мій автомобіль любісінько перевезе нас через річку.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Що сталося в хаті рибалки Скалбани. – Ми знаходимо автора анонімних листів. – Арешт рибалки. – Хто вбив Плюту? – За крок від смерті. – Трагічна втеча. – Гонитва за злочинцями. – Клопіт із Залічкою. – Злодії віддають здобич. – У підземеллі. – Похмурий кінець Барабашевоі історії.
Офіцер міліції з великою недовірою сів до «сама», а коли я виїхав на воду, він мало не вискочив з машини Заспокоївся тільки, як переконався, що мій ридван не поринає глибоко і мотор у нього не замовкає.
– Ух, – одітхнув він, витираючи піт з чола. – Якщо ви мені тепер скажете, ніби ваша машина може й пірнати, я ладен із заплющеними очима спуститися на дно Вісли.
– Шкода, але цього вона не вміє.
– Чи це ви зробили оцю химеру?
– Ні, мій дядько. Його звали Громилло. Здібний був чоловік, невизнаний винахідник.
– А як вашу машину зареєстровано? Як човен чи автомобіль?
– Як автомобіль.
– Тоді ви плаваєте на воді без дозволу.
– Отак? – здивувався я. – То негайно вертаймо на берег.
– Ні, ні, – вхопив мене за руку офіцер. – Я пожартував. Хоч мушу застерегти, що річкова міліція може мати до вас претензію.
Отак жартуючи, ми перепливали Віслу. Це була дуже приємна подорож: небо вияснилось, яскраво світило пополудневе сонце. На річці, забарвленій у колір неба, тут і там золотіли піщані острівці – вода швидко спадала після недавньої поводі.
Нарешті ми опинилися на тому березі.
Залишивши «сама» в кущах верболозу, я повів офіцера міліції до села, що лежало одразу ж за високою греблею. Нас зустріло люте валування пса на подвір'ї. Ми постукали в двері, але ніхто не відповів. Тоді офіцер натис на клямку. Скалбанина хата була не замкнена. Ми зайшли спершу до темних сіней, звідки ще одні двері вели до кімнати.
Одразу ж нам упав у вічі страшенний розгардіяш. Усе в хаті було поперекидано, наче тут точилася бійка. З роздертої перини повилітало пір я, з розчиненої шафи повипа…
...
ФРАГМЕНТ ТЕКСТУ ВТРАЧЕНО
...
ще стоїть курява. Вони проїхали якусь хвилину тому.
Я мерщій рушив з місця.
– Зи не доженете їх, – переможно сичала Залічка за моїми плечима. – У них чудова машина, а у вас старий мотлох…
Ми виїхали на дорогу. Стрілка спідометра почала посуватися праворуч.
Офіцер міліції картав Залічку:
– Ви водитеся з бандитами. Це обурливо. Науковця у товаристві бандитів схоплено на гарячому, під час крадіжки витворів мистецтва!