Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Що ви маєте на увазі?
— А то ви й не знаєте?
— Клянусь честю, що…
Ще кілька хвилин тому метр Гайяр був великий і дужий, упевнений в собі. Зараз він скоріше нагадував упійманого на гарячому хлопчиська, який намагається прикинутися безневинним.
— Я ніяк не розумію, що ви хочете сказати…
— Дозвольте запалити?
— Будь ласка…
Мегре заходився неквапливо набивати люльку. Обличчя в нього було насуплене, як у людини, котрій доводиться робити щось глибоко їй неприємне.
— Може, сядете? — запропонував Гайяр.
— Ні, я ж усього на хвильку, скоро… минулого разу, в п'ятницю, я запитував у вас про машину…
— Цілком можливо… Тоді ми розмовляли про все на світі… До того ж я був так вражений новиною, що міг нЕ пам'ятати якихось дрібниць…
— Ви мені сказали, що ваша машина здебільшого стоїть перед будинком… І вдень і вночі…
— Певна річ… Ви самі можете в цьому переконатися. До речі, вона й зараз там.
— Але нещодавно впродовж кількох днів її там не було…
Адвокат удав, ніби силкується щось пригадати.
— Стривайте…
Він раптом страшенно почервонів, і Мегре стало навіть трохи жаль його. Відчувалось, ціною яких зусиль йому вдавалося зберегти оце зовнішнє самовладання.
— Я точно не пригадую, коли це було — того чи позатого тижня, але машину справді віддавали в ремонт… Я можу запитати в секретарки… Це вона про все домовлялася… А втім, він не поспішав виконати свою обіцянку.
— Запросіть її!
Гайяр відчинив двері.
— Зайдіть на хвилинку… Комісар хоче у вас дещо запитати…
— Не хвилюйтесь, мадмуазель… Це досить безневинне запитання… Я хотів би знати, коли саме ви дзвонили в гараж на вулиці Баллю, щоб прислали майстра…
Вона кинула швидкий погляд на свого хазяїна, немов питала в нього дозволу відповісти.
— У понеділок, після обіду, — нарешті мовила вона.
— Тобто минулого понеділка?
— Так…
Вона була гарна, симпатична, і під її білою нейлоновою сукнею згадувалося струнке пружне тіло. Чи не виходили їхні стосунки за межі службових?.. А втім, зараз комісара цікавило зовсім інше.
— А що там зіпсувалося?
— Я можу показати квитанцію, там усе написано… Її допіру принесли… Вони ставили новий амортизатор… Спочатку обіцяли зробити все до середи…
— І не зробили?
— Ні… Вони потім подзвонили і пробачилися… Це американська машина, і виявилося, що в Парижі для неї не було запасних частин… Їх довелося замовляти на складі в Гаврі…
Жан-Шарль Гайяр удавав, що його аніскілечки не цікавить ця розмова і, сівши до столу, почав гортати якісь папери.
— І коли вам повернули машину?
— У четвер чи п'ятницю… Я можу перевірити… Дозвольте?
Вона зникла на мить у своїй кімнатці.
— В четвер… в кінці дня… Вони лише вранці одержали амортизатор…
— Ви були тут до кінця дня?
Вона знову зиркнула на адвоката.
— Ні, я працюю лише до обіду… За винятком тих днів, коли якась термінова справа…
— Минулого тижня таких справ не було?
Вона впевнено хитнула головою.
— Вже принаймні два тижні у нас не було нічого термінового…
— Дякую, мадмуазель…
Вона вийшла і зачинила двері. Стоячи посеред кімнати з люлькою в зубах, Метре якийсь час мовчав.
— От бачите, — нарешті кинув він.
— Що саме?
— Один дрібний факт, який може виявитися дуже істотним, навіть вирішальним… Ви досить добре знайомі з нашою професією і, певно, розумієте, що ми не маємо права проминати будь-які дрібниці…
— Але я не бачу нічого спільного між ремонтом моєї машини та…
— Коли б ви були на моєму місці, ви б це побачили… Дякую, що дозволили подзвонити… А зараз я мушу йти до Сюрте.
Адвокат підвівся.
— Ви вже ні про що мене не питатимете?
— Про що мені вас питати? Минулого разу ви відповіли на всі питання, які мене цікавили… Сподіваюся, ви говорили правду…
— Навіщо б я вам…
— Певна річ. А втім, щодо машини…
— Клянусь вам, це геть випало мені з пам'яті… За останні кілька місяців мені вже втретє чи навіть вчетверте доводилося її ремонтувати… Певно, я її продам і куплю іншу.
— Ці три дні ви користувалися таксі?
— Саме так… Часом я беру таксі, навіть коли машина вдома… Щоб не шукати стоянку…
— Я розумію… Сьогодні ви виступаєте в суді?
— Ні… Я вже вам казав, що виступаю досить рідко… Здебільшого я даю консультацію…
— Отже, цілий день ви будете вдома?
— Якщо тільки мене нікуди не викличуть… Одну хвилинку.
Він знову відчинив двері до сусідньої кімнати.