Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
4. Частиною другою ст. 98 ЦК встановлюється: «Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом... Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом».
В абзаці першому ч. 2 ст. 98 ЦК не тільки встановлюється більшість, що має право прийняти відповідне рішення, а й визначається базовий показник, від якого визначається більшість від числа присутніх учасників, зрозуміло, за наявності кворуму, встановленого законом. У положеннях абзацу другого ч. 2 ст. 98 ЦК встановлюється тільки необхідна більшість, а від якого базового показника вона має визначатись, — не встановлюється. Але із логічного зв’язку між абзацами першим та другим ч. 2 ст. 98 ЦК слід зробити висновок про те, що базовий показник для обчислення більшості у випадках, передбачених абзацом другим ч. 2 ст. 98 ЦК, має прийматись той же (кількість присутніх), який передбачений абзацом першим цієї ж частини.
5. «Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі...» (частини перша-третя ст. 4 Закону «Про обіг векселів в Україні»). При розгляді справи судом частина третя ст. 4 названого Закону була витлумачена так, що вона допускає можливість проведення розрахунків із застосуванням векселів незалежно від наявності умов, передбачених частинами першою та другою цієї ж статті. Це — неправильне тлумачення. Воно обумовлене неврахуванням логічних зв’язків між частиною третьою ст. 4 Закону «Про обіг векселів в Україні», з одного боку, та частинами першою та другою цієї ж статті, — з іншого. Якщо ці зв’язки врахувати, то слід визнати, що із названої статті випливає, що розрахунки із застосуванням векселів допускаються тільки за наявності умов, передбачених частинами першою, другою і третьою ст. 4 Закону «Про обіг векселів в Україні».
6. «Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого» (ч. 5 ст. 1187 ЦК). Можливі два варіанти тлумачення умислу потерпілого, про який йдеться у наведеному законодавчому тексті: 1) цей умисел може розумітися як умисне порушення певної вимоги актів законодавства (формальне порушення). Так, особа, повністю усвідомлюючи протиправність дій, що порушують правила дорожнього руху, та бажаючи порушити ці правила, може здійснити таке порушення, не усвідомлюючи можливість настання шкідливих наслідків або не бажаючи їх настання; 2) цей умисел може означати усвідомлення протиправності дій чи бездіяльності, передбачення можливості настання шкідливих наслідків та бажання їх настання. У наведеному законодавчому тексті йдеться про умисел потерпілого, яким завдано шкоду. Оскільки у ч. 5 ст. 1187 ЦК йдеться про відшкодування шкоди, логічно зробити висновок про те, що цей умисел має полягати у завданні потерпілим шкоди собі, а не в здійсненні формального порушення.
7. Якщо тлумачити ч. 2 ст. 790 ЦК («плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю») буквально, то «тривалість фактичного користування річчю» можна зрозуміти досить широко. Але тлумачення ч. 2 ст. 790 ЦК з урахуванням її логічного зв’язку з частиною першою цієї ж статті («наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час») дає підстави для висновку про те, що до тривалості фактичного користування річчю не включається час від дня дострокового повернення речі наймачем наймодавцеві до закінчення строку договору (у разі дострокового повернення речі).