Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
19. «Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору» (частина друга ст. 38 КЗпП). Із наведеного правила судова практика зробила висновок, що знайшов відображення в абзаці другому п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»[130]: «Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП)». Але в навчальній, науково-методичній і науково-практичній літературі і судовій практиці ніколи не пояснювалось, у який же спосіб із наведеного законодавчого положення, яке з фактом продовження працівником роботи після закінчення строку попередження пов’язує позбавлення права власника або уповноваженого ним органу звільнити працівника з роботи за раніше поданою заявою, зроблено висновок про наявність у працівника, який подав заяву про звільнення, права відкликати цю свою заяву. Очевидно, цей висновок зроблено за допомогою висновку a fortiori: якщо працівник, який не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору після закінчення строку попередження про звільнення, не може бути звільнений з роботи за раніше поданою заявою, то тим більше не може бути звільнений з роботи за раніше поданою заявою працівник, який до спливу строку попередження відмовився від волевиявлення на розірвання трудового договору за власним бажанням, відкликав свою відповідну заяву.
20. У судовій практиці вважають за прийнятне ігнорувати ту обставину, що надане власникові (уповноваженому ним органу) право на розірвання трудового договору з працівниками у зв’язку з перепрофілюванням підприємства, установи, організації (п. 1 частини першої ст 40 КЗпП) не обмежується будь-якими правилами, оскільки частина третя ст. 36 КЗпП («у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40)») до випадків перепрофілювання підприємства, установи, організації не застосовується і застосування її за аналогією є неможливим, оскільки аналогія застосовується у разі неврегульованості відносин, а в даному випадку вони врегульовані пунктом 1 частини першої ст. 40 КЗпП.
Грамотно проблема застосування стосовно випадків перепрофілювання підприємства п. 1 частини першої ст. 40 і частини третьої ст. 36 КЗпП вирішується шляхом застосування висновку a fortiori. Реорганізація більш істотно, ніж перепрофілювання, впливає на трудові відносини, оскільки реорганізація юридичної особи може означати навіть її припинення. І все ж реорганізація дає власникові чи уповноваженій ним особі право на розірвання трудового договору на підставі п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП лише у разі скорочення загальної чисельності або штату працівників. Тим більше не може бути допущене розірвання трудового договору на підставі п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП у разі перепрофілювання підприємства, якщо при цьому не здійснюється скорочення штату або чисельності працівників. Нам скажуть, що подібні справи так і вирішувались на практиці без тлумачення відповідних правових приписів висновком a fortiori. Але ж незастосування висновку a fortiori означало б, що здійснюється задовільно не вмотивоване відступлення від букви закону. Застосування висновку a fortiori в такому випадку не пов’язане з відступленням від букви закону, а означає лише кваліфіковану інтерпретацію законодавчих положень.
130
Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2011. — № 12.