Новітнє вчення про тлумачення правових актів

22. Прикладом, який тут буде викладатись, особливо наглядно підкреслюється та обставина, що без врахування правових приписів, які непрямо випливають із актів законодавства та виявляються при тлумаченні висновком на підставі неповної логічної тотожності (a fortiori), правозастосування втрачає правовий характер і набуває ознак бюрократичного, грубого і навіть вульгарного позитивізму.

Йдеться про різне тлумачення підпункту «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 раніше чинного Закону «Про податок на додану вартість»: «Бюджетному відшкодуванню підлягає... частина від’ємного значення (зобов’язання з податку на додану вартість— Авт.), яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоду постачальникам таких товарів (послуг)». В одному випадку суд дійшов висновку про те, що при визначенні суми бюджетного відшкодування не може враховуватись сума податку на додану вартість, яка сплачена у податковому періоді, що передував згаданому попередньому податковому періоду. Це суворо відповідало закону, який було прочитано судом жорстко буквально з ознаками позитивізму, на який вище зазначалось. Позивач обурювався судовим рішенням і характеризував законодавче положення, на підставі якого йому було відмовлено у задоволенні позову та яке вище було процитоване, як неживе та технократичне.

Інший суд те ж законодавче положення витлумачив у такий спосіб: «За смислом підпункту «а» п. 7.7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» при визначенні суми бюджетного відшкодування слід враховувати податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі ціни товарів не тільки у попередньому податковому періоді, а й у всіх податкових періодах, що передували попередньому податковому періоду; за умови, що раніше ці суми або взагалі не включались до податкового кредиту або не враховувались при визначенні суми бюджетного відшкодування». Якщо уважно вчитатись у цей фрагмент судової постанови та порівняти його з попередньою постановою, то можна побачити, як у наведеному фрагменті судової постанови завдяки інтуїції досвідчених суддів оживає буква закону, як вона позбавляється ознак технократизму і набуває ознак раціоналізму, соціальності, цивілізованості, справедливості.

Але ж звертає на себе увагу, що правова за змістом остання постанова суду була прийнята без опори на науку, на основі інтуїції з посиланням на смисл закону. Ця постанова суду набула б ознаки науковості, якби суд у такий спосіб мотивував своє рішення: «Підпункт «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» приписує при визначенні суми бюджетного відшкодування враховувати податок на додану вартість, сплачений платником такого податку у складі ціни товарів у попередньому податковому періоді. Із цього положення непрямо випливає і висновком a fortiori виявляється правовий припис, згідно з яким податок на додану вартість, сплачений платником податку на додану вартість у періоди, що передували податковому періоду, який у підпункті «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» позначений як попередній, тим більше має враховуватись при визначенні суми бюджетного відшкодування, заявленої платником податків за звітний податковий період, за умови, коли платник податку на додану вартість або взагалі раніше не скористався правом на податковий кредит або не враховував податок на додану вартість, сплачений у періоди, що передували попередньому податковому періоду, при визначенні суми бюджетного відшкодування».