Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
І той пошепки розповів, що там відбулося. В липні 1941 року його брата Ґершена, Тамару та їхню доньку вбили в Березіно айнзатцгрупи. Художник тремтів усім тілом і хотів дізнатися деталі, проте дивний незнайомий пацієнт нічого більше не знав або ж стверджував, що не знає, не знав, чи вдалося уникнути бійні його батькам та іншим братам і сестрам. Де Сара і Соломон, Янкель, Ертль, Нагума та всі інші? Та вони були надто малі, щоб їх помітили у великих подіях світового масштабу. Можна було дізнатися, що після затяжних (важких) бомбувань, війська вермахту увійшли 28 червня 1941 року до Мінська, 25 липня було створено райхскомісаріат «Остланд», рівно о 12 годині дня. Смерть поспішно ділить Остланд, цю східну країну, на великі шматки, а в генеральному окрузі «Біла Русь» є поселення Сміловичі. Де Сара і Соломон, Янкель, Ертль, Нагума та всі інші? Айнзатцгрупи Б невідступні й ненаситні, до кінця 1941 року стирають з лиця землі безліч сіл і штетлів.
Чоловік у приймальній пошепки розповідає художникові Хаїму Сутінові про мінське ґетто, про концентраційні табори Дрозди і Тучинка, а ще про Малий Тростянець, про страшну різанину на площі Ювілейній в липні 1942 року. Художник не може повірити почутому, все хитає недовірливо головою, а незнайомий йому пацієнт все розповідає про закриті чорні вантажівки, які під'їжджають у ґетто. Він назвав їх російським словом «душогубки». Незнайомець пояснив йому, що таке газові камери, в які напихали тисячі людей. А ще пояснив, що таке «яма», великий рів за містом. Вони зганяють їх з криками і прокльонами з будинків, наказують скласти одяг на велику загальну купу, ударами женуть їх до краю ями, постріл у потилицю або в груди, підбігають спецпризначенці й великими лопатами поспішно накидають в яму, звідки ще лунають крики і стогін тих, яким не вдалося достатньо швидко померти, вапна і землі. Звідки цей незнайомець усе це знав, як ці повідомлення доходили до Парижа? Художник хоче випитати цього дивного пацієнта, проте той раптом підіймається і зникає в процедурній, а художник, тремтячи усім тілом, залишається в приймальному покої один. Де Сара і Соломон, Янкель, Ертль, Нагума та всі інші?
Художник різко відскакує від вікна і біжить на верхній поверх, на якому підслуховував змовницьку розмову помічників кондитерів, він у паніці відчиняє всі двері, за якими б то могло відбуватися. Всюди порожньо. Він пригадує собі одну з небезпечних поїздок до Парижа, жінку, яка зі схлипом вибігла на вулицю, назвала його паном Епштайном і запитала: Що вони роблять з дітьми? Чому депортують і дітей?
Мозок художника прошивають запитання: Чи викрив доктор Бог змову? Чи він наказав депортувати дітей? Та ні, їх же вислали сюди слідом за батьками в серпні 1942 року. Він знав перебіг маршрутів із всюдисущих чуток, з Дрансі та Комп’єня або Пітів’єра та Боне-ла-Роланд через Ліон, Реймс і Нойбур на схід, в одне польське місто, назва якого незабаром з’являтиметься щоразу.
Всі приміщення порожні. Він поспіхом біжить назад до вікна, з якого побачив Ґершена і Тамару. Але вже й цієї сцени немає, зникла. Зовні можна побачити тільки байдужі прожектори і цей безконечний снігопад. А, ні, он ще стоїть покинута чорна вантажівка, у світлі прожекторів. Йому та сцена не приснилася.
Художник хоче крикнути, відчинити вікно і завити звіром, але ця біла пустка заштовхує крик йому в горло назад, він не видобуває з себе ані звуку, намагається ковтнути пересохлим ротом, тоді похитуючись відходить від вікна. Розбився цей фарисейський білий рай, ця тиха клініка, в якій на пацієнтів чекало щастя, ця будівля, переповнена пишномовними фразами доктора Бога, за яким невидимо стоїть і доктор Кно, та доктор Орман, який шелестить солодкавими посвистуючими словами і який ліквідував Ліворно. Клініка, яка запевняє, що зцілює, допускаючи такі моторошні сцени у дворі.
І ще тієї ж ночі, яка поблискує білим, художник Хаїм Сутін спускається в котельну, виймає з шафи весь малярський мотлох, знову розкладає перед собою всі вичавлені тюбики з фарбами, перевіряє, де скільки фарби залишилося, для чого вона ще може згодитися. Йому треба бути ощадливим й обережним, щоб його ніхто тут не побачив. План його зрозумілий: він знову малюватиме, начхає на заборону доктора Бога. Він достатньо побачив у своїй сніжно-білій в’язниці, а тепер натрапив на цю брудну оазу з малярськими відходами.