Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
З кожним місяцем йому ставало краще. Приятелі вітали його. Я сприймала це як власне щастя, то була моя заслуга. Коханці зі здивуванням розкошують пестощами. Часом він дивився на моє тіло чіпким поглядом. Ти гарна, сказав він мені якось зі сміхом, ти схожа на картину Модільяні! Я знаю, що смішна, коли таке розповідаю.
Ґард! Поговори зі мною, не говори з водіями, не говори з майбутнім, поговори зі мною. Поглянь на мене, я тут лежу перед тобою на металевих ношах. Ти знаєш, які кольори мої улюблені, кіновар, сріблястий, смарагдовий. Поговори зі мною!
У серпні 1939 року ми поїхали в Сіврі, село неподалік від Осера. Про нього захоплено розповідав литовський художник Айншильд, прегарний краєвид, цілковитий спокій, здаля від монпарнаської гарячки. Виринули дзвіниці Осера. Сіврі, єдина в селі крамниця колоніальних товарів, тютюн, молоко, ковбаса і нитки до шиття. У тій же крамниці можна було випити кави або чарку. Кімната в мадам Ґалан, проста і чиста, воду треба було помпувати на вулиці. Дорога до Іль-сюр-Серен, сонце і тополі. Сутін нераз їх малював. Підстрілених зайців, замурзаних селянських дітлахів. Щоб змусити їх трохи посидіти, я роздавала їм солодощі. То було наше останнє боязке літо, Сутін насторожено чатував на свіжі газети, намагався зрозуміти, що саме відбувається з тамтого боку кордону. Першого вересня 1939 року Польща, за два дні війну оголошує Франція. Перед цим ми були не більше як двома диваками з Монпарнасу, що проводили тут літо, а тепер нас раптово запідозрили в шпигунстві. В усякому разі ми були «ворожими іноземцями», а те, що нас самих переслідували, нікого не цікавило. Тижнем раніше Молотов і Ріббентроп підписали пакт про ненапад. А бургомістр, мсьє Себілот, роздуваючись від власної важливості, заборонив обом примітним іноземцям з тими їхніми підозрілими німецьким і слов’янським акцентом будь-куди їхати звідси «до отримання відповідних розпоряджень». Ми застрягли в Севрі. Літня ідилія перетворилася на кайдани. Врешті, після численних звернень, Сутін отримав дозвіл поїхати до Парижа на консультацію до лікаря. Він присягав мені, щоб трохи заспокоїти: Ти-моя-дружина. Довірся-мені. Я-тебе-ніколи-не-покину, не-втра-чай-сили-духу.
Я в розпачі намагався роздобути для тебе перепустку. Моя виразка перепустку отримала, а мій ангел мусив залишитися там в очікуванні.
Надійшла холодна осінь, я була зовсім сама. Все, що тут влітку сяяло, перетворилося в цьому селі на сто душ на смертельну нудьгу. За два місяці Сутін привіз мені дійсну перепустку, ми плакали від щастя, коли знову побачилися, він розчулено взяв блакитного светра з ініціалами X. С, якого я для нього сплела. Бургомістр ще більше набундючився і взявся повчати нас, що в воєнні часи бургомістові належаться повноваження позбавити двох підозрілих іноземців свободи пересування. Я, Себілот, бургомістр Севрі… Наприкінці квітня 1940 року ми переступили заборону, спакували вночі наші валізи, взяли зі собою тільки найнеобхідніше і вирушили пішки до Іль-сюр-Серен. Село спало. Темний краєвид, який так часто малював Сутін, поглинув нас, ми були тепер — як двоє тих школярів, що тримаючись за руки біжать у грозу додому. О першій ночі ми сіли на потяг до Ля Рош, там пересіли, повільно наближаючись до Парижа. На Ліонському вокзалі Сутін обійняв мене і шепнув:
Ґард, ти врятована…
За тиждень почався наступ, Європа була в сум’ятті, 10 травня 1940 року Бельгія і Голландія капітулювали. Німецькі війська наближалися, а уряд видав постанову інтернувати всіх німецьких громадян як ворожих іноземців. То була дуже різношерста група: єврейські утікачі, комуністи, антифашисти, митці, а також німці, які випадково опинилися у Франції, всіх їх змішали в одну ворожу кашу і запроторили до табору інтернованих. 15 травня 1940 року мені довелося поїхати на зимовий велодром. Ми перетнули Париж у таксі. Мовчки. Вийшли з таксі й довго стояли обійнявшись. Я зайшла у скляні двері й розчинилась у темряві. Його я більше ніколи не побачила.
Коли ти пішла, я подумав: Це — кінець. Мій ангел-охоронець покинув мене, моєї Ґард немає. Скоро вони прийдуть і по мене, і відвезуть — ти знаєш, куди. Якщо вони забирають ангелів-охоронців, то що ж тоді буде з нами? Адже ангели — останні, кого можна арештовувати. Ночами мені не раз снилися у віллі Сера чорні випари сміттєзвалищ, на смітті лежали поранені ангели, крила яких ще потріпувалися. У сні була ніч, обличчя ангелів були забруднені сажею і вугіллям, вони ворушилися в темряві. Звалище тріскотіло під моїми ногами, ніби побите скло, ніби там накидано було побитої кераміки і порцеляни. Я боявся, що можу наступити на ангелів, намагався знайти прохід поміж ними. Моїм завданням було знайти серед тих ангелів свого. Мадмуазель Ґард! кричав я з усіх сил, я широко відкривав рот, але не міг видобути ані звуку. Я пробував ще, кричав гучніше, на межі своїх сил, але не відбувалося нічого, відповіді не було, тільки це жахливе шамотіння, наче то лежали поранені гризуни. А в вуха мені оглушливо, ніби через гучномовець, гупало власне серце. Той сон дуже нажахав мене, я зірвався з ліжка і востаннє крикнув: