Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Можна умовно вирізнити кілька типів кар’єри в межах групи полкових суддів: суто цивільну, напіввійськову і політичну. Як правило, по закінченні навчання майбутні судді починали службу в Генеральній військовій або одній з полкових канцелярій. Згодом одні з них діставали титул військового канцеляриста і посаду полкового писаря, з якого й обирались на уряд полкового суддівства, часто закінчуючи кар’єру полковими обозними. Так, наприклад, Леонтій Грановський був полковим писарем з 1723 р., від 1736 р. — ніжинський полковий суддя, від 1746 р. — полковий обозний, у 1749–1763 — головний екзактор індуктового збору[326]. Його наступник, Василь Кулаковський, який обіймав уряд ніжинського полкового судді від 1746 р. і гродського судді в 1763–1769 рр., перед тим теж був військовим канцеляристом, а згодом — полковим писарем[327]. Григорій Сахновський, суддя Полтавського полку у 1738–1768 рр., згодом — земський суддя до 1772 р., починав військовим канцеляристом ГВК, а закінчив кар’єру полковим обозним (останнім у Полтавському полку)[328]. Яків Огронович — прилуцький полковий суддя у 1734–1760, а у 1767–1770 рр. — полковий обозний[329]. Полковими писарями до обрання на суддівську посаду були Іван Столпановський, київський полковий суддя в 1737–1745 рр.[330]; Зиновій Борсук, київський полковий суддя в 1754–1758 рр.[331]; Федір Козачковський, миргородський полковий суддя в 1754–1767 рр.[332]; Яким Канівський, переяславський полковий суддя в 1751–1764 рр.[333]

Для інших суддівська посада була проміжною між військовими урядами і участю в походах. Здебільшого урядом, що передував суддівству, був сотницький або полкового осавула, а наступним — полковницький. Це, зокрема, Роман Лазаревич, ніжинський полковий суддя в 1710–1726 рр., перед тим воронізький сотник, а під час суддівства протягом року — наказний полковник[334]; Григорій Буцький, суддя Полтавського полку в 1719–1728 рр., перед тим полковий осавул і обозний, а під час суддівства — наказний полковник[335]; Іван Маркович, прилуцький полковий суддя в 1719–1724 рр., перед тим — полковий сотник[336]; Семен Максимович, лубенський полковий суддя в 1731–1743 рр., перед тим сотник однієї з сотень Київського полку; Олександр Солонина, київський полковий суддя в 1746–1752 рр., перед тим — гоголовський сотник, після суддівства — полковий обозний[337]; Петро Дараган, переяславський полковий суддя в 1764–1781 рр., перед тим — кропив’янський сотник[338]. З цього ряду випадає постать Павла Скорупи, який починав від 1738 р. військовим канцеляристом, від 1741 р. служив писарем при генеральному обозному Я. Лизогубі й водночас у 1741–1756 рр. був вакансовим полковим суддею, але, незважаючи на зв’язки, допомогу батька і гроші, суддівства не дістав, а тому від 1760 р. розпочав військову кар’єру. Проте під час вакантного суддівства він засідав у ГВС, а також брав участь у роботі третейських судів[339].