Птахи та інші оповідання

Діти разом із міс Клей пішли до своїх кімнат відпочити; маркіза швидко, похапцем змінила сукню та взуття, навшпиньках спустилася сходами, вийшла з готелю і пішла крізь гарячий пісок до стежки, що вела на зарослий папороттю мис.

Як вона й сподівалася, він чекав, і ніхто з них не згадав про її вранішні відвідини крамниці чи про те, що привело її на скелю ополудні. Відразу ж рушили до галявинки край урвища, сіли поруч, і маркіза жартівливим тоном описала натовп під час обіду, жахливу метушню і втомливість густо заповненої тераси та якою насолодою було для неї втекти від усього цього на свіже повітря мису, над море.

Він смиренно погоджувався, прислухаючись, як вона говорить про ці буденні речі так, наче в її мові лилася вся дотепність світу, а тоді, точнісінько як учора, попросив дозволу зробити кілька її фотографій. Вона погодилася — й ось вона лежить між папороттю, заплющивши очі.

Упродовж цього довгого млосного дня загубилося почуття часу. Як раніше, над нею у папороті кружляла бабка, сонце пекло її тіло, а вона, глибоко насолоджуючись усім, що з нею відбувалося, була також дивно задоволена усвідомленням того, що не відчуває ніяких емоцій. Розум та почуття зосталися неторкані. Вона могла так само розслаблюватися в паризькому салоні краси, де їй розгладжували перші зморшки на обличчі та мили голову, хоча ці речі дарували лише пасивну приємність, а не насолоду.

Знову він покинув її без жодного слова, тактовно й делікатно, так, щоб вона могла наодинці привести себе до ладу. Знову вона, впевнившись, що він зник їй з очей, підвелася і почала довгу дорогу назад до готелю.

Удача не підвела, і погода не зіпсувалася. Щодня, коли déjeuner закінчувався, а діти йшли відпочити, маркіза рушала на свою прогулянку, повертаючись близько половини четвертої, саме на чай. Міс Клей, спершу вражена її енергією, сприйняла ці походи як належить. Якщо маркізі хочеться гуляти в гарячий день, то це її справа; схоже, їй таке на користь. Почала людяніше ставитися до міс Клей і менше чіплятися до дітей. Минулися постійні головні болі та напади мігрені, й здавалося, що маркіза справді насолоджується цими простими приморськими канікулами, подібно до міс Клей та дівчаток.

Коли проминули два тижні, маркіза виявила, що перше захоплення та блаженство її нового досвіду поступово згасає. Не те щоб мсьє Поль якось її підвів, а просто сама вона звикла до щоденного ритуалу. Подібно до щеплення, яке спершу дуже ефективне, втім за кожної наступної ін’єкції дія слабшає, так і маркіза виявила: щоб повернути собі насолоду, вона мусить сприймати фотографа не як манекена чи coiffeur, що її причісує, а як людину, почуття якої вона могла вразити. Почала критикувати його зовнішність, докоряти йому надто довгим волоссям, дешевим, погано скроєним одягом, або навіть тим, що невміло керує своєю міською крамничкою, і, друкуючи фотографії, використовує неякісні матеріали й поганий папір.