Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
А відповів я просто й дохідливо: «Жодна ідея не зможе об’єднати так українців, як воєнний конфлікт з Росією. Бажано, звичайно, щоб він був якомога менш кривавим і нетривалим».
Що ж — така гірка правда. І вона на 2000 рік була актуальна. Однак зараз для об’єднання українців вистачило, аби на чолі країни став зек і відвертий шизофренік.
І цього було достатньо. Але нас чекало ще одне випробування — той-таки воєнний конфлікт з Росією. І нація задемонструвала ще сильнішу згуртованість і готовність захищати Батьківщину.
Є чимало свідчень того, що Путін і Янукович жили увесь цей час у світі своїх власних фантазій та тієї брехливої інформації, яку їм підкидали.
Янукович чомусь був певний, що силою розігнавши мітинг, можна закрити будь-яке питання. Та сила викликала протисилу. Невідомо, як повернулося б наше колесо історії, якби Янукович не дав наказу розігнати той перший Євромайдан — ще дуже маленький і кволий. Можливо, ми б продовжували терпіти розкрадання країни аж до самих виборів 2015 року. І щойно тоді, розлютившись на чергові фальсифікації, повстали, як то було у 2004-му.
Кажуть, радниками Януковича були росіяни і особисто Путін. Він теж був переконаний, що українці, як і співвітчизники, перебувають у напівсонливому стані апатії, і якщо розігнати екстремістів, то всі інші заспокояться.
З моїх знайомих не один переконував мене на початку осені, що жодного народного повстання не буде. Але я всюди у своїх інтерв’ю та коментарях у цьому не сумнівався. Ця віра мене не покидала ніколи. Аргументи мого знайомого були такими ж, якими напевне замилював собі очі Путін — всеукраїнська апатія і пофігізм, розчарування 2004-тим роком і поразкою Помаранчевої революції.
Та час показав, що народ насправді не спав.
Коли поглянути на тих, хто загинув і хто перебуває ще у лікарнях, то побачимо здебільшого інтелігенцію. Знову учителі, як і в 1918-1922 роках, коли вони стали на чолі повстанських загонів, щоб воювати з московським наїзником, пішли у бій разом зі студентами, підприємцями, журналістами, медиками. Як і під Крутами, поліг цвіт української нації.
«Бандерівцями» стали не тільки українці з Заходу, але з усієї України, а разом з ними і росіяни, євреї, грузини, вірмени, білоруси. Жоден відомий єврейський інтелектуал не виступив проти Майдану, ба навпаки — євреї заперечили брехню про антисемітизм. Зрештою, кожен, хто побував на Майдані, чув, що російська мова звучала там нарівні з українською, а часто й домінувала.
Достатньо лише поглянути на обличчя «Небесної сотні» і порівняти ці вродливі просвітлені обличчя з обличчями Януковича, Пшонки, Кернеса, Добкіна, Могильова, Арбузова, Клименка та кількох тисяч їхніх проплачених гвардійців-тітушок і відразу стає очевидним, що то була війна Добра зі Злом.
Янукович утік до Росії і, все ще перебуваючи у полоні своїх божевільних ілюзій, мабуть, переконав Путіна, що досить йому ввести війська до Криму, як увесь Схід і Південь в одному пориві кинеться з квітами вітати визволителів.
У Путіна зародилося викривлене уявлення про українців. Він вирішив, що росіяни і російськомовні — це одне й те ж. А отже сплять і бачать себе в обіймах Кремля. Майдан показав, що це далеко не так.
За останнім переписом населення в Україні у 2001 році росіян було 8 мільйонів 300 тисяч. Скільки їх може бути зараз, враховуючи, що населення скоротилося з 48 з половиною до 45 з половиною мільйонів? Менш-більш 7 з половиною. Але найвища від’ємна демографічна ситуація зафіксована саме на Сході і Півдні — якраз у місцях компактного проживання росіян. Тому ця цифра завищена. А без Криму росіян в Україні не набереться й 5 мільйонів.
Та хто б там рахував: Путін якось ляпнув, що росіян аж 17 мільйонів (сплутавши мільйони з відсотками), а наш гарячий Нестор Шуфрич взагалі загнув від простоти душевної про «10 мільйонів росіян і понад 20 мільйонів російськомовних громадян України».
Схожі цифри подавав багато хто з регіоналів і комуністів, тому й не дивно, що у Путіна закрутилося в голові. Але ж історія показує, що насправді йому зовсім не йшлося про захист росіян. Він цих росіян багато разів зраджував і кидав через ліву ногу.
Уже в наш час, за правління Путіна, росіяни змушені були тікати і з Кавказу, і з Середньої Азії, залишаючи там свої домівки і не маючи змоги їх продати. Однак ніхто їх у Росії не чекав з відкритими обіймами.
10 квітня 2003 року у Москві Путін і туркменбаші Ніязов підписали угоду про співпрацю в газовій галузі. «Газпром» отримав право купувати газ у Туркменії аж до 2028 року в наростаючих об’ємах.
І того ж таки дня Путін зрадив росіян, які жили в Туркменії. Того дня було підписано протокол про припинення дії угоди між Росією і Туркменією про подвійне громадянство.