Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Сьогодні ми не святкуємо Великдень. Проте останні події змусили мене чимало думати про Великодню історію. Не славне воскресіння, яке ми святкуємо Великодньої неділі, а морок, що передував їй. Я не знаю страшнішого моменту в Біблії, аніж коли розп’ятий на хресті Ісус у нестерпних болях та муках питає в Отця: «Чому ти мене покинув?». Це навіть страшніше, ніж, власне, його смерть, якою Ісус виконав волю свого Отця. Найімовірніше, тієї миті гірких агоній, він відчував, що Батько, якого Ісус завжди безмежно і віддано любив, його зрадив та кинув. Як гірко та самотньо було йому тоді! До того моменту він жив так само сліпо, як і ми з вами, проте смерть розплющила очі. Його плоть більше не боліла, син Господній зрозумів плутанину недосконалої людської свідомості.
Я дивлюся довкола своїми простими людськими очима, і сьогодні моє смертне серце розбите. Я нічого не розумію. Зізнаюся, я й сам кричав до Бога: «Чому ти мене покинув?».
Батько зупинився, мені здалося, що він не зможе більше витиснути з себе ні звуку, але він зібрався на силі і продовжив:
— Коли ми почуваємося покинутими, розгубленими та самотніми, що нам зостається? Що залишається мені, вам та будь-кому, окрім всеохопного бажання паплюжити Бога та звинувачувати його в темряві, до якої він нас завів, звинувачувати в наших стражданнях та горі, кричати на нього через байдужість? Що ще залишається робити, коли в нас забирають найцінніше?
Я вам відповім. Нам лишаються три головні блаженні дари; у Першому посланні до коринтян апостол Павло пише: це віра, надія та любов. Ці дари є основою вічного життя, їх подарував нам Господь і дав нам право цілковитого контролю над ними. Навіть під час найтемнішої ночі нам до снаги вірити, ми здатні сподіватися. І хоча ми можемо відчувати, що нас не люблять, але ми повинні залишатися непохитними в нашій любові до ближнього і Бога. І все це в наших руках. Господь дав нам ці дари, вони залишаються назавжди з нами, і лише ми вирішуємо, що з ними робити.
Темної ночі я закликаю вас вірити, сподіватися і нести свою любов поперед себе, як свічку, яка, обіцяю вам, осяє ваш шлях.
Незважаючи на те, вірите ви в чудеса чи ні, я запевняю — диво станеться. Можливо, це не буде диво, про яке ви молилися, і Господь не поверне втрачене. Але магія дива полягає в тому, що одного ранку ви прокинетеся і зможете знову побачити красу нового неймовірного світанку.
Ісус стерпів і темну ніч, і смерть, на третій день воскресши, і приніс із собою прощення. Для кожного з нас сонце встає і сідає однаково, з Божим благословенням ми можемо перетерпіти найстрашніші часи і прокинутись уранці, щоб радіти та насолоджуватися новим днем.
Я запрошую вас, мої сестри і брати, радіти сьогодні зі мною Господньому божественному та прекрасному ранку, який нам із вами подарували.
Батькові очі поглянули на парафіян, які сиділи в цілковитій тиші, схожі на голівки кульбаб, повернутих до сонця. Він усміхнувся і сказав:
— Амінь.
Поруч зі мною Гас вигукнув:
— Амінь, — це було абсолютно неприйнятно під час служби. Потім почулося відлуння ще одного голосу:
— Амінь, — я повернувся і побачив, що це був Тревіс Клемент. Дружина ніжно поклала руку йому на плече.
Я пам’ятаю і досі, що того ранку вийшов з церкви, охоплений відчуттям дива, саме того, яке обіцяв тато простими і правдивими словами. Перейшов вулицю, зайшов у будинок. Мати й Еміль сиділи у вітальні; товсті, опущені штори відбивали ранкові промені. Я піднявся нагору, Джейк і досі вилежувався в піжамі.
Я сів на своє ліжко і промовив:
— Є одна штука, якої я тобі ніколи не говорив. Щось дуже важливе.
— Що? — без жодної крихти інтересу буркнув брат.
— Джейку, ти — мій найкращий друг. Найкращий у всьому світі. Завжди був ним і зостанешся.
Надворі гомоніли, прощалися одне з одним парафіяни, ляскали дверцята, колеса хрускотіли по гравію, машини від’їжджали з парковки. Джейк лежав, схрестивши руки за головою, і витріщався на стелю. Не рухався. Урешті-решт біля церкви стало тихо, і ми з братом сиділи в тиші.
— Я боюся, що ти теж помреш, — прошепотів брат.
— Я ніколи не помру, обіцяю.
— Усі помирають, — він опустив очі зі стелі на моє обличчя.
— А я — ні. Я буду першою людиною, яка житиме вічно. А ти — другою.
Я сподівався, він нарешті всміхнеться, проте ні. Серйозний вираз застиг на братовому обличчі:
— Я не проти померти, але не хочу, щоб помер ти.