Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Очі встигли призвичаїтися до темряви. Усередині храму було трохи видніше, ніж знадвору. Я побачив спину батька, який сидів біля вівтаря. Він дістав сірник і запалив свічки, що стояли біля хреста з іншого боку вівтаря, потім упав навколішки і низько вклонився, його голова торкнулась до підлоги. Так він сидів довго. Стояла тиша. Я подумав, що він втратив свідомість.
— Капітане?
У дверях, що вели в підвал, стояв Гас.
Батько випрямив спину:
— Що, Гасе?
— Нічого. Почув, що хтось нагорі, подумав — ти. Подумав, що тобі захочеться поговорити. Помилився?
— Ні, Гасе. Йди сюди.
Я припав до підлоги і заховався в тінях біля входу. Батько обіперся на вівтар, Гас спокійно та звично сів поруч, і собі обпершись.
— Я прийшов, бо шукав когось, аби поговорити, Гасе. Сподівався, Господь щось мені підкаже.
— Наприклад?
Батько мовчав, його обличчя ховалось у тінях свічок. Нарешті він сказав:
— Я постійно запитую в нього одне й те саме. Чому Аріель? Чому не я? Це ж мої гріхи. Навіщо карати її? Чи Рут? Це її вбиває, Гасе. А хлопці… Вони ще того не розуміють, їм лише болить. І це моя вина. Усе це — моя вина.
— Ти думаєш, так Бог творить свої діла, капітане? Дідько, це зовсім не те, що ти розповідав усі ці роки. Я так розумію, під гріхами ти маєш на увазі війну? А хіба не ти казав мені й решті, що нам пробачено? Ти товкмачив мені, що знаєш це так само чітко, як знаєш, що сонце щоранку з’являється на небі. І хочу тобі сказати, капітане, ти був такий переконаний, що змусив повірити і мене. — Гас подався вперед і подивився на свої руки, які в сяйві свічок були схожі на воскові. — Я не бачу жодного зв’язку між Богом, про якого ти весь час безупинно говорив, і тим, що трапилося з Аріель. Я не вірю, що Господь міг занапастити це прекрасне дитя, аби звести з тобою рахунки. Ні, капітане, я ні на мить у те не повірю.
Мене вразили Гасові слова, бо найчастіше він ставив під сумнів усі батькові проповіді.
— Мені здається, ти трохи втратив рівновагу, капітане. Так трапляється після добрячого стусана. Коли прийдеш до тями, ти сам зрозумієш, що все робив правильно. Знаю, я був тобі як кістка в горлі, але що вдієш: ну, немає в мені стільки вдячності. Але хтось же мусить це робити. Для решти. Капітане, хтось же мусить це робити для решти!
Гас більше нічого не сказав, храм заповнив дивний бентежний звук, що лунав гучніш і гучніш. Я не міг зрозуміти, звідки він, але потім стало зрозуміло — це був тато. Він ридав. Схлипування відскакували від стін храму. Батько сидів, обхопивши голову руками, Гас нахилився до нього й обійняв.
Нечутно я прокрався назад назустріч ночі й вітру.
Розділ 24
Довідавшись про смерть сестри, голова методистської громади запропонував провести недільні служби. Батько погодився, аби замість нього провели богослужіння в Кедбері та Фозбурзі, проте наполіг на службі в нью-бременській методистській церкві.
Вітер, який розгулював минулої ночі, змів вологу й очистив небо. Стояла сонячна погідна днина. Я був переконаний, що на службу в Кедбері та Фозбурзі завітає невелика кількість парафіян, оскільки церкву на Лютеранській авеню вщерть заповнили татові парафіяни, щоб послухати його молитву. Місіс Клемент сиділа разом із Пітером; на мій подив, її чоловік Тревіс прийшов також. Трохи незграбно він у зім’ятому костюмі вмостився позаду сім’ї. Упевнений, як і більшість присутніх, Клементів цікавило, що ж саме цей скривджений чоловік зможе сказати доброго про Бога. Мати й брат відмовилися від участі в службі, і батько, звісно, не наполягав. Хоча дід та Ліз сповідували лютеранство, вони також завітали до церкви. Ми сиділи в першому ряду: я, Гас, дід та Ліз. Зазвучав один із моїх найулюбленіших церковних гімнів «Могутня фортеця». Маминого чистого сопрано того дня не було чутно, але хор звучав чудово. Лоррейн Ґрізвольд грала на органі без жодного фальшу. Під час служби цитували уривки зі Старого Завіту та Євангелія від Луки. Бад Соренсон читав Святе Письмо. Зазвичай він часто затинався й перекручував слова, проте того ранку він усе зробив неперевершено. Я здогадався: вони намагалися робити все довершено й старалися для мами і тата, аби вшанувати світлу пам’ять Аріель.
Коли настав час батькові звернутися з проповіддю, я сидів мов на голках. Не бачив, щоб він до неї готувався. Тато підійшов до кафедри і якусь мить просто дивився на переповнені людьми ряди. Потім він сказав: