Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Промовляючи ці слова, він згорда поглядав на Ляльок, які, що й казати, захоплено дивилися на Інженера. Тільки Лялька Нера залишалася вірна своєму Пілоту і не зводила з нього очей.
Пішов сніг. Вода в калюжі стала швидко прибувати. Здавалося, складним розрахункам Інженера судилося зазнати краху.
- Нелегка справа - спорудити місток під час повені,- процідив крізь зуби Інженер,- але сподіваємося, що все-таки спорудимо.
Щоб прискорити будівництво, Полковник віддав у розпорядження Інженера всіх своїх солдатів. Місток зростав на очах над темною водою баюри. Серед пітьми й сніговиці лунав брязкіт заліза, стукіт молотків і блоків передачі роботів-монтажників. Ковбої та індіанці на конях поперепливали тим часом на другий берег і стали там табором. Здалека видно було червону цяточку, яка то спалахувала, то гасла, немов світлячок. Це смоктав свою люльку Срібна Пір'їна. З вікон Голубої Стріли пасажири пильно стежили за цією червоною цяточкою, що жевріла, мов далека надія. І три Ляльки-Артистки, що теж не відривали очей від вогника, сказали водно:
- Це, напевне, зірочка.,
Бачите, вони були великими мрійницями: їм увижалися зорі навіть сніжної ночі. Та нехай мріють, аби почували себе щасливо, чи не так?.. [193]
Небагато минуло часу, і на будівництві залунали радісні вигуки: «Ура! Ура!» Це роботи-монтажники й олов'яні солдати досягли другого берега калюжі. Міст був готовий!
Великий кран підняв Голубу Стрілу і поставив її на рейки (тут, як і на кожному добропорядному залізничному містку, були рейки), Начальник Вокзалу дав зелений сигнал - сигнал для від'їзду, Машиніст натиснув на важіль, і поїзд, легенько здригнувшись, рушив по містку. Та не проїхали вони й кількох кроків, як Генерал зчинив тривогу:
- Погасити світло! Над нами - ворожа авіація!
- Тисяча китів з пухлою печінкою!- крикнув Капітан Півбороди.- Щоб я свою бороду проковтнув, коли це не Фея!
В цю мить високо над площею з'явилася, все збільшуючись, величезна довгаста тінь. Втікачі з першого погляду впізнали летючу мітлу та двох бабусь на ній.
Фея, треба вам сказати, була вже примирилася з утратою своїх найкращих іграшок. Вона позбирала решту іграшок з полиць та комори і, вилетівши в димар на мітлі-автоматі, рушила у свій звичайний передноворічний політ. Але не встигла вона долетіти ще й до середини площі, як служниця вигукнула:
- Синьйоро баронесо, гляньте-но вниз!
- Куди?- озирнулася та.- Ага... бачу... бачу. То часом не фари Голубої Стріли?
- Отож мені теж так здається, синьйоро баронесо.
Не гаючи часу, Фея повернула важіль мітли на південний захід, і хитрий апарат пішов сторч на світло, що блищало на поверхні калюжі.
Як бачите, цього разу Генерал зчинив тривогу недарма. Світло в поїзді миттю вимкнули. Машиніст дав останню швидкість, і поїзд блискавкою промчав через міст. Але ще не встигли двоє останніх коліс товарної платформи (на якій стояв Вітрильник з Капітаном Півбороди) торкнутися твердої землі, як земля і небо здригнулися від страшного вибуху, і високий залізний місток розсипався, звалився на дно калюжі.
«Чи не Фея часом почала нас бомбардувати?»- не в одного з переляку промайнула думка. Але річ тут [194] була зовсім в іншому. Генерал, нікого не попередивши, замінував моста і власноручно висадив його в повітря.
- Я краще його шматками проковтну, ніж залишу ворогу!- гордовито вигукнув він, накручуючи з радощів вуса.
Фея спустилася вже зовсім низько і летіла просто на Голубу Стрілу.
- Завертай ліворуч, мерщій!- крикнув один ковбой. Не чекаючи наказу Начальника Вокзалу, Машиніст на
великій швидкості так круто звернув ліворуч, що поїзд ледь-ледь не розірвався навпіл. Голуба Стріла влетіла з розгону в темний під'їзд, де вже блимав червоний вогник у люльці Срібної Пір'їни.
Поїзд підігнали впритул до стіни, а браму швидко зачинили й замкнули на засув.
- Хоч би вона не помітила нас,- шепнув Капітан Півбороди.
Та де там було Феї помітити їх!
- Дивна річ!..- бубоніла Фея, кружляючи над площею.- Наче земля їх поглинула, навіть і сліду не видно...
- А може, вони попадали десь у рівчак...- висловила свій здогад служниця.
- І це могло статись,- погодилася Фея.- Тим більше шкода мені Голубої Стріли. Вона не заслужила того, щоб валятися в якомусь брудному рівчаку. Це ж була найкраща іграшка в моєму магазині. Нічого не втямлю... Може, вони втекли від злодіїв і шукають дорогу додому? І таке може бути... А втім, не будемо тут баритися. У нас ще роботи сьогодні хтозна-скільки. А список подарунків, які нам треба розвезти дітям до ранку, дуже великий. Хоч би встигнути! Ну, полетіли!..