Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Від цього бажання він не відступався, воно сиділо в його голові, мов цвях у тину. Тільки-но наш Генерал ступив по той бік стіни, як раптом вихопив шпагу, закрутив нею над головою і крикнув мов навіжений:
- До зброї! Тривога!
- В чім річ? Що сталося?- перепитували один одного солдати, що не помітили ніякої небезпеки.
- Онде ворог, хіба не бачите! Всі до зброї! Зарядіть гармати! Приготуватися до бою!..
Зчинилася небачена метушня. Артилеристи ставили в бойовий порядок гармати, солдати заряджали гвинтівки, офіцери громовими голосами вигукували команди і, наслідуючи Генерала, також підкручували собі вуса.
- Тисяча глухонімих китів!- гримнув Капітан Півбо-роди з палуби свого Вітрильника.- Накажіть негайно поставити кілька гармат на борт мого корабля, а то мене пустять на дно...
Машиніст Голубої Стріли скинув берет і почухав потилицю.
- Не тямлю, як це можна піти на дно. Я ж добре бачу, тут вода є тільки у мисочці, а під Вітрильником - кам'яна долівка.
Начальник Вокзалу суворо поглянув на Машиніста.
- Раз синьйор Генерал каже, що з'явився ворог,- значить, так воно і є. Тож замовкніть. Генерал краще знає, що треба робити...
- Я бачу, я також бачу!- крикнув згори Сидячий Пілот, кружляючи на своєму літаку поперед усіх.
- Що ти там побачив?
- Кажу ж - ворога. На власні очі бачу його!
Всі Ляльки з переляку поховалися у вагони Голубої Стріли. А Лялька Роза залементувала:
- Ой синьйори, зараз почнеться війна, а я ж тільки-но зробила собі нову зачіску на півроку. Що ж тепер буде з моїми кучерями?..
Генерал наказав горністу сурмити тривогу.
- Всім мовчати!- скомандував він.- А то не чути моїх наказів... [184]
І тільки роззявив рота, щоб крикнути «Вогонь!», як раптом пролунав химерний Курдупликів голос:
- Зупиніться! Благаю, припиніть усе це!..
- Хто там ходить? У... чорт! Відколи це собаки стали командувати військом? Р-розстріляти його!!- загорланив несамовито Генерал.
Та Курдуплик ніби й не чув цього.
- Прошу вас, дайте команду припинити ці витівки. Запевняю вас, що цей «ворог» нам зовсім не ворог,- наполягав собачка.
- Гм... Що ж це за дивина!- бовкнув злісно Генерал.- «Не ворог», це все ж таки - «ворог», а тому його треба безжально знищити!
- Та ви придивіться, будь ласка, краще,- благав Курдуплик.- Адже я бігав туди, щоб подивитися зблизька. Знаєте, хто там? Зовсім не ворог, а дитина, і вона спить...
- Дитина, кажеш?- не вгамовувався Генерал.- А що їй, дитині, робити на полі бою?
- Але ж, синьйоре Генерале, ми не на полі бою, в тому й річ. Адже ми в підвалі, хіба ви цього не бачите?- переконував Курдуплик.- Синьйори і синьйорини, прошу рухатися обережно. Ми перебуваємо зараз, як я вже вам говорив, у колишньому винному льоху, звідки легко вийти надвір. Одного тільки я не знав,- вів далі розумний ганчір'яний собачка,- я не знав, що в підвалі мешкають люди. Он там, у кутку, де блимає світло, стоїть розкладне ліжко, а в тому ліжку спить хлопчик. Може, вам закортіло збудити його гарматами?
Тут не втерпів і Срібна Пір'їна, що досі спокійно попахкував своєю довгою люлькою.
- Собака слушно каже. Я теж бачу дитину і не бачу ворога...
- Та що ви! Тут, безсумнівно, криється хитрість підступного ворога,- правив своє (тільки вже не так завзято) Генерал, переконавшись, що сподівання на війну марні.- Ворог, бачите, прикидається невинним дитятком...
Але Генерала вже ніхто не слухав. Навіть боязкі Ляльки і ті повилазили зі своїх схованок і, примруживши очі, розглядали темний підвал. [185]
- Таки й справді - дитина,- промовила одна.
- Еге ж, білявенька, я теж бачу,- сказала друга.
- Це якась невихована дитина,- осудливо кинула третя.- Бачте, спить і пальця тримає в роті.
В підвалі, безперечно, мешкала бідна родина. Про це свідчили старі, обшарпані меблі. На долівці був простелений сінник для спання, біля холодної груби, в старому ліжку, спала дитина, а на долівці лежала погнута миска для вмивання. Батьки, напевне, були на роботі, а може, й "жебракувати пішли, залишивши малюка самого в хаті. Дитина лягла спати і не погасила каганця, що блимав поруч на табуретці. Дуже ймовірно, що малюк боявся спати в темряві, а може, йому подобалися величезні тіні від миготливого каганця, що плигали на стінах і стелі. Дитина й заснула, напевне, спостерігаючи оті танці тіней.