Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
А Курдуплик невтомно винюхував під снігом сліди свого друга. Він не відчував ні холоду, ні втоми і, никаючи по сліду, подумки вів розмову з Франчеєко:
«Ми всі їдемо, всі поспішаємо до тебе, Франческо. Ти навіть і гадки не маєш, як радітимеш, побачивши повний поїзд подарунків, цілісінький караван іграшок!»
Він так захопився своєю розмовою з Франческо, що забув про все, і схаменувся аж тоді, коли забіг кроків за десять від місця, де пропав слід хлопця. Довелося Курдупликові повертати назад, а Машиністові - вдесяте зупиняти поїзд. Бідний собачка кидався то сюди, то туди, але ніяк не міг уже натрапити на запах слідів Франческо. Нарешті він безпорадно зупинився. І не де-небудь біля воріт чи на тротуарі - прямісінько посеред тісної, тьмяно освітленої вулиці, в грузькому снігу.
«Просто неймовірно!- подумав Курдуплик,- не міг же хлопчина знятися й полетіти?!» [201]
- Що там скоїлося, гей?- крикнув Генерал, якому скрізь ввижалися вороги. Він їх бачив де треба і де не треба. у
- Курдуплик не знаходить далі сліду,- цілком спокійно пояснив Генералові Машиніст.
У вагонах усі невдоволено загомоніли. Ляльки вже повірили в неминучу свою смерть у снігових заметах.
- Тисяча мерзлих китів!- вигукнув Півбороди.- Цього ще нам бракувало...
- Його вкрали!- схвильовано вигукнув Генерал.
- Кого вкрали?
- Хлопця, чорт забирай! Нашого Франческо! Його слід дійшов до середини вулиці і там як у воду впав. Що б це могло означати? А тільки те, що хлопця схопили, кинули у машину й повезли з такою швидкістю, що й сліду не лишилося.
- А хто його міг украсти? Кому потрібний бідний хлопчина?
- Що ж тепер діяти?- запитав нетерпляче Начальник Поїзда.
- Ану я полечу в розвідку!- запропонував Сидячий Пілот. ,
Всі погодилися з його пропозицією, бо ніхто не міг запропонувати чогось ліпшого.
Літак швидко набрав висоту. Деякий час його ще видно було при тьмяному світлі вуличного ліхтаря, а потім він зовсім зник. Не чути стало й гуркоту двигуна.
- Хай там що кажуть, а я переконаний: хлопця вкрали,- і далі наполягав на своєму Генерал.- А це означає, що смертельна небезпека загрожує і нам з вами. До мене, солдати! Негайно вивантажувати гармати! Місце розташування - хвіст поїзда! Приготуватися до бою!
- Щоб на тебе нежить,- кляли його артилеристи.- Цілісіньку ніч тільки те й робимо, що вантажимо та розвантажуємо гармати. Вже всі заряди змокли, що їх хоч у кратер Везувію кинь - все одно не займуться.
- Струнко! Мовчати!- грізно скомандував Генерал. Олов'яні солдати, сидячи нерухомо на дахах вагонів, тільки поглядали, як, обливаючись потом, вивантажували гармати їхні товариші артилеристи. [202]
- Хлопцям щастить,- заздрили піхотинці,- хоч по-нагріваються, а тут снігу вже по коліна насипало. Ще трохи - і ми перетворимося на снігові статуї.
Музиканти теж були у відчаї: сніг зовсім позабивав їхні труби.
І тут скоїлося щось дивне і незрозуміле: тільки вивантажили першу гармату на сніг, як на місці, де вона була, з'явилася дірка. Поставили другу - і друга зникла, неначе в безодні. Поглинула земля й третю гармату, і на її місці залишився тільки отвір в снігу. Коротше кажучи, тільки-но гармати вивантажували на сніг, як вони танули в ньому, залишаючи по собі темну безодню.
- Що це? Диви... Ну й...- від подиву та гніву в Генерала відібрало мову. Він упав навколішки і став розгрібати руками сніг.
І таємниця незабаром остаточно з'ясувалася. Хоча, власне, тут ніякої таємниці не було. Річ у тім, що перед самісіньким носом Генерала була яма. Як на те, при розвантаженні гармати потрапили саме в цю яму (а вона була притрушена зверху снігом і повна-повнісінька води, що натекла сюди з усієї вулиці).
Генерал стояв на колінах, немов уражений блискавкою. Потім він почав шматувати свій генеральський берет, а після схопив себе за чуба і був би, напевне, стяг із голови разом з чубом і шкіру, якби не почув дикий регіт своїх солдатів-артилеристів.
- Негідники! Найкращі, єдині гармати нашого війська попали в пастку ворога, а ви регочете, як навісні! Невже ви не розумієте, що ми тепер обеззброєні? А вам смішки, дикуни кляті? Всіх під ар-решт! А тільки приїдемо в казарми, я вас - під суд за зраду!..