Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
І, повернувши мітлу на північний край неба, переслідувачі зникли в густій завірюсі...
Бідна старенька Фея! Уявіть себе в її становищі: остання ніч, треба вже розвозити дітям іграшки, а їх нема - покрали! І саме в новорічну ніч, коли в тисячах будинків і хат тисячі дітей підвішують, лягаючи спати, панчохи, щоб Фея поклала туди подарунки. Таки добра морока з ними... А тут ще сніг сипле, як із мішка,- квітчає [196] Новий рік. Та коли б тільки сипав, а то ж січе з вітром, очі заліплює. Ото ніч, синьйори мої! Ото ніч! Таке мете, таке крутить, світу не видно!
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Прощавай, Лялько Розо!
- В цьому під'їзді темно, як у пляшці з чорнилом,- бубонів Начальник Вокзалу.
- Ворог може тут влаштувати нам таку пастку, що нікому й не снилося,- додав Генерал.- Давайте краще засвітимо фари.
Машиніст негайно ввімкнув фари Голубої Стріли. Втікачі стали роздивлятися довкола: вони потрапили в під'їзд, захаращений порожніми ящиками, що пахли фруктами. Це був, очевидно, під'їзд якогось фруктового магазину. Всі Ляльки позлазили з вагонів і зібралися докупи в якомусь порожньому закапелку. Дівчата - як усі дівчата: тільки зійшлися докупи, так і зчинили галас, хоч вуха затуляй.
- Тисяча китів-базік!- вилаявся Капітан Півбороди.- Це не дівчата, а сороки, нізащо тобі не помовчать...
- Тут хтось є!- промовила своїм співучим голосом Лялька Роза.
- Мені здається, тут скрізь люди,- сказав боязко Машиніст.- Кому це спало на думку сидіти в під'їзді в таку скажену холоднечу? Як на мене, то повірте, я б не пожалів віддати й колеса від мого локомотива за м'яке ліжко та гарячу грілку в ногах.
- Тут якась дівчинка!- в один голос скрикнули Ляльки.
- Гляньте, вона спить.
- Помацайте, яка вона холодна. Вся, мов крига.
Кілька Ляльок простягли свої руки, щоб доторкнутися до холодної дівчинки. Вони робили це дуже тихесенько, боячись розбудити її. Та дитина не прокидалася.
- На ній саме лахміття! Може, вона полаялася із своїми рідними? А може, побилася з товаришками і тепер боїться йти додому така обшарпана та брудна? [197]
Ляльки так захопилися, що й не помітили, як заговорили між собою на весь голос, одначе дівчинка нічогф не чула і сиділа нерухомо, зіщулившись, біла мов стіна. Руки ЇЇ були простягнуті до вух, немов вона хотіла розтерти й зігріти їх. Але руки були холодні як сніг.
- Нумо, нагріємо її,- запропонувала Лялька Роза і перша стала розтирати дівчинці руки. Роза довгенько терла, проте це нічого не допомогло: руки були все одно як дві крижинки.
Побачивши, що Ляльки вовтузяться біля дівчинки, один солдат зістрибнув з даху вагона і підійшов до них.
- Е-е,- промимрив він, оглянувши дитину.- Таких дівчаток я вже бачив багато.
- Невже? Ви її знаєте?- запитали Ляльки.
- Чи вона мені знайома? Ні, власне, цієї дівчинки я не знаю, але знаю таких, як вона. Це просто з бідної родини дівчинка - от і все.
- Як той хлопчик, у якого ми були в підвалі?
- Ще бідніша, набагато бідніша. У цієї дівчинки немає навіть підвальної кімнати. її заскочила на вулиці хуртовина, от дівчинка й заховалася в цей під'їзд, щоб зовсім не замерзнути.
- А зараз вона спить?
- Так, спить,- сказав солдат.- Але спить вона дивним сном...
- Що ви хочете сказати?
- А ось що: мені здається, вона вже більше не прокинеться...
- Ну, це вже справжня нісенітниця!- заперечила Лялька Роза.- Чому це вона не прокинеться? А от я залишуся біля неї і зачекаю, доки вона прокинеться. З мене вже досить подорожування. Я звикла сидіти дома, і мені зовсім не подобається вештатися вночі по вулицях. Краще я залишуся тут із цією дівчинкою, а коли вона прокинеться, піду до неї додому.
З Лялькою Розою ніби щось скоїлося. Вона як не та стала: у неї зовсім пропав задерикуватий тон,' що завжди викликав лють у Капітана Півбороди. В її прозорих блакитних очах раптом засяяли якісь дивні вогники.
- Я залишаюся тут!- рішуче повторила Роза.- Шкода мені нашого Франческо, але я не думаю, що він буде [198] побиватися за мною. Франческо - хлопець, і навіщо йому ляльки? Ви передасте йому від мене привіт. Гадаю, він пробачить мені. А втім, ще може бути й так, що ця дівчинка піде в гості до Франческо і візьме мене з собою, тож ми зустрінемося з ним...