Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Ще трохи – і хвилька, яка йшла від ствола гармати, сягнула кігтів орла на башті. «Рудий» зник у мороці. Чути було ще рівне, але дедалі тихіше й глухіше гудіння двигуна.
Розділ XVII ШАРИК ПОМИЛЯЄТЬСЯ
У щільно законопаченому танку, де єдиний отвір назовні – вентиляційна труба, інакше гуде двигун, інакше відлунює кожен звук. Інакшими видаються й обличчя членів екіпажу, котрі знаєш краще, ніж своє власне. Та й страх тут не такий, якийсь незнайомий. Так, буцімто ходиш по дошці – одної вистачить, щоб пройти по підлозі, але коли доведеться йти на висоті четвертого поверху, то й п'ятьох буде замало, бо кожна похибка загрожує падінням у прірву.
Так само зараз у танку. Якщо водолаз помилився у вимірах чи Павлов неправильно підрахував швидкість стоку води або ж танк зачепить балку, звислу із склепіння, – їх чекає неминуча загибель.
Всі куточки заповнені ящиками й мішками, вантажем сапера, місця для людей обмаль. Світло з приладної дошки ледве розсіває темряву. Серця б'ються швидше, ніж звичайно. Здається, з кожною хвилиною в танку стає жаркіше, задушливіше.
Шарик сидить біля механіка і, відчуваючи тривогу екіпажу, тихенько повискує. Передні його лапи тремтять, вуха опущені.
Саакашвілі, напружений, немов тятива лука, втупив очі у візир, де в пригашеному світлі прожектора ледь видніють найближчі шпали залізничного полотна, а часом, немов грізний вус, блисне зірвана рейка.
Томаш теж застиг біля свого перископа -т ще якусь мить бачив на воді відблиски далекого світла, що їх лишав за собою танк, а вгорі вібрувало бетонне склепіння. Потім одна, друга хвиля хлюпнула в скло, й настала темрява.
– Залило! – сказав із жахом Томаш.
– Тебе хтось питає? – пробурчав Густлік, одводячи очі від прицілу, і раптом зацікавлено почав оглядати свої долоні.
Кос, який сидів найвище, тільки тепер спостеріг те, що хвилину тому Черешняк, і доповів Павлову:
– Повне занурення!
– Усе в нормі. Йдемо за графіком, – відповів капітан і почав тихо насвистувати мелодію пісні, яка народилася під час війни, про українську Віслу: – «Ой Дніпро, Дніпро, ти у даль течеш…»
Заскреготіла гусениця, танк здригнувся. Саакашвілі, відчувши, що «Рудий» зійшов з полотна, знову вивів його на шпали. Перед очима замайоріла рейка-провід-ниця. За ці кілька секунд грузин упрів, губи в нього пересохли.
Капітан якусь мить свистів трохи голосніше і врешті повідомив:
– Половина дороги.
Заскреготіло, вентиляційна труба зачепилася за склепіння, здригнулася над головою Черешняка. Томаш злякано глянув угору, і на груди йому, під розстебнутий комбінезон, хлюпнув твердий струмінь води.
– Тече, пробі!
– Тебе хтось питає, йолопе… – Густлік прослизнув повз гарматний затвор, почав затикати щілину ганчірками.
Хвилину тривала ця, здається, безнадійна боротьба, але несподівано струмінь ослаб, зупинився, і тільки поодинокі краплі капали на Томашеве обличчя.
– Починаємо виходити з-під води, – доповів Кос.
З полегкістю спостерігав у візирі, як з'являється кінець гарматного ствола, а згодом і передня частина танка. Насамперед над прожектором розлилася яскрава пляма, потім світло пробило поверхню, шугонуло в глиб тунелю, і всі побачили крізь перископи: вода закінчується, а далі на рештках обгорілих балок лежать покручені рейки, порозкидана, зім'ята у вогні, почорніла від кіптяви бляха.
– Можна? – запитав Єлень.
– Відкривай.
Брязнув замок, Густлік щосили наліг на ляду люка. Сілезець вистрибнув на броню з автоматом напоготові.
– Стоп! – почули команду Коса.
«Рудий» слухняно зупинився. Гусениці були ще занурені в воду, але сам танк уже стояв на березі, на мокрих шпалах.
Тепер усі діяли гуртом, не чекаючи команд, але за раніше виробленим планом. Густлік шоломом затулив світло прожектора спереду, щоб його не було видно здалека. Клоччям витер тавот з переднього люка, зірвав ізоляційну стрічку.
– Відкривай!
Щоб підсилити свої слова, вдарив прикладом по броні, а коли люк розкрився, свиснув тихо до пса. Разом з Шариком побігли в темний тунель, а за ними, трохи загаявшись, великими стрибками помчав Томаш.
Янек із Григорієм скинули вентиляційну трубу, що погнулась від удару в склепіння, познімали чохли із стволів кулеметів і гармати. Клоччям витирали ізоляцію. Саме кінчили, і Кос подумав, що треба ще очистити аварійний люк, коли помітив, як з-під танка виповзає Павлов.
– Громадянине капітан, не треба було чіпати. Там найбрудніша робота, – сказав шанобливо.