Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Село електрифіковане?
– Ні, але небіжчик Стасько казав, що буде електрифіковане після війни.
Витерши долоні клоччям, Кос обсмикнув мундира й пішов до капітана. Павлов стримав його жестом-стояв над викопаним саперами каналом, кидав у воду дерев'яні тріски, дивився на годинника й щось обчислював на логарифмічній лінійці. Закінчивши, підвів голову, всміхнувся.
– Машина готова! – доповів Янек.
– Вирушаємо за чотирнадцять хвилин.
– Чому не тринадцять або п'ятнадцять?
– Так вимагають підрахунки. При такій течії за п'ятнадцять хвилин у найглибшому місці каналу буде досить повітря над рівнем води. При швидкості три кілометри на годину за хвилину будемо саме в тому місці.
– Як цим користуватися? – Янек показав на логарифмічну лінійку. Зараз він скидався на зацікавленого хлопчика.
– Потім.
У тунелі загудів мотор, блиснули прожектори й під'їхав газик. З машини вийшов піхотний полковник, зупинився в світлі ліхтаря.
– Струнко! – скомандував Павлов. – Усе готово. За одинадцять хвилин вирушаємо.
– В такому разі опівночі можна сподіватися?
– Так.
– А вибух добре буде видно?
– Гадаю, що добре, – всміхнувся сапер..
– Якщо до дванадцятої не впораємось, почнемо самі. Дайте команду «вільно!».
– Вільно!
Маруся, яка досі ховалася в темряві, підбігла до Янека.
– Привіт екіпажеві! – весело гукнула до всіх. – Не сподівалися мене побачити?
– Думали, що стрінемось уже нагорі, – сказав Саакашвілі. – Скучила?
– Ні, я в службових справах. Сержант Шавелло просив, щоб ви взяли з собою фляжку.
– Юзек не може поносити? – забурчав Єлень. – У танку повно-повнісінько, нікуди впхнути, сам укладав…
Кос штовхнув друга в бік, і Густлік не доказав, що саме він укладав.
– Що у фляжці? – спитав Янек.
– Ліки, настій з мурашок од ревматизму. Під час атаки треба стрибати, може вилитись, а у вас як у сейфі.
Кос ніжно взяв дівчину за руку, відвів убік.
– Непогана вигадка з оцими ліками, – сказав тихо, – але нас не треба дурити. Скажи правду, хто тебе прислав і з якою метою?
– Хто прислав? – Маруся торкнулася пальцями грудей в тому місці, де б'ється серце, і пояснила: – Воно… Щоб притримати стремено бійцеві, який кидається в атаку на сталевому коневі…
Хлопець слухав ці слова, і на якусь мить йому видалось, що спала пекельна задуха в тунелі, повіяло свіжим вітерцем і не так дере горло повітря, отруєне бензиновим чадом. Подумав, що не може статися нічого лихого з екіпажем і з ним самим, бо це завдасть горя Марусі.
– Пора, – сказав спокійно капітан Павлов. Екіпаж мовчки поліз на танк. Танкісти зсувалися досередини, мов до підводного човна, крізь єдиний ще відкритий горішній люк.
Павлов, надівши шолома, став ще більш схожий на першого командира «Рудого». Саакашвілі послав поцілунок рукою Марусі. Томаш, підтримуючи Шарика, благально всміхнувся водієві саперної машини. Густлік, виглядаючи з люка, висунувся трохи більше, зробив глибокий вдих і опустився вниз, буцімто ниряв у ставок.
Командир полку, всміхаючись, спостерігав за посадкою, але тепер обличчя його трохи спохмурніло. Взяв під козирок, так само зробила Маруся. Кос оддав честь полковникові, дівчині махнув рукою і зник у танку, закривши за собою люка.
Водій-сапер увесь час стояв біля башти з коробкою матеріалів для законопачування. На якусь мить у щілину танкового люка визирнуло Томашеве око.
– Не побий, – наказав.
– Не хвилюйся, – відповів той і, притиснувши люк лядою, почав приклеювати ізоляційну стрічку, замащувати щілини тавотом.
Полковник і Маруся, які стояли біля самого танка, чули ізсередийи приглушені, проте ясні голоси.
– Механік готовий, – доповідав Саакашвілі.
– Готовий, – зітхнув Черешняк.
Відповідаючи на перекличку, коротко гавкнув Шарик.
– У мене, як у домовині. Порядок, – пожартував Густлік.
Сапер тричі стукнув у башту й зліз на землю по гусениці.
– Машина готова, – сказав Кос.
– Затримка під водою означає кінець. До того, мій вантаж не любить поштовхів, – поволі говорив Пав-лов. – Пора.
– Заводь двигун.
Свиснув стартер, зашуміло махове колесо. Полковник торкнув Марусю за плече. Обоє відійшли під стіну, де в рові стиха плюскотіла вода.
– Ви віддали їм ліки з мурашок?
– Забула, – знітилася й закашлялась дівчина.
– Гадаю, – сказав, усміхаючись, офіцер, – це не так важливо.
Рикнув танковий двигун, хвилину дуднів на малих обертах. Потім механік раз, другий перевірив перемикання швидкостей і засвітив прожектори.
Машина поволі зрушила з місця, перелізла через зсув і обережно почала спускатися в темну і ніби густу воду. Світло прожекторів лягало на неї щораз більш горизонтально, врешті потьмяніло й згасло під поверхнею води.