Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Так же буде поле, як тепер, синіти, і хмарки летіти в невідомий час, і той другий, дальній, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.
11.XIі. з 8
Так тихо скрізь. Ми знов з тобою. В моїй руці твоя рука.
І пісня дальня за рікою серця нам солодко стиска.
Од слів простих незнана сила в липневу лине темноту.
Ти на плече мені схилила свою голівку золоту.
Мов за спиною в мене крила, так легко й радісно мені.
Он зірка в небі пролетіла, погасла зірка в вишині.
1 ми погаснемо з тобою, як зірка ця. Але й по нас ітиме вічною ходою, як і тепер, невтомний час.
І так же пісня за рікою летіти буде в темноту, і другий буде у другої голівку гладить золоту.
Він буде чути за плечима неначе крила огняні, і так же в темноті над ними погасне зірка в вишині.
Таке ж над ними буде небо, що зараз нам із тьми сія.
І він про неї і про себе подума те, що думав я.
15.XIІ. З 8
Золоті погасли коси за горою вдалині.
Тане день різноголосий, лине вечір і пісні.
Над рікою лине вечір, пил спадає край села.
І твої вузенькі плечі шаль зорею облягла.
Одсіяло, одлетіло — і той сад, і те вікно, і пісні, і вечір милий.
То давно було, давно.
Над рікою вечір плаче, на траві блищить роса.
Де щока твоя гаряча, теплий голос і коса?
Де ті думи, де ті мрії?
Напливає ночі тьма.
Над рікою вечір віє, а тебе давно нема.
18.1.38. Київ
(3 арабської)
Коли верблюди рушили в дорогу, Сльоза моя упала на плече.
І до твого печального порога Я обернув туманний зір очей. Махнула ти рукою на прощання, Шумів намет, повзла в піску змія... Твій зір сумний казав мені востаннє: “Коли ж тебе побачу знову я?”
Я усміхнувся милій, мов дитині,
Та зір заслав сльозами злий туман... Ой, зупини хоч на одну хвилину! Ой, зупини, погонич, караван!
[1937
Із збірки “Журавлі прилетіли ” (1940)
* * *
Журавлі прилетіли, кохана, повернулись до мене пісні.
І загоїлась давняя рана, що зітхнуть не давала мені.
Журавлі прилетіли... Весною зацвіли, засиніли поля.
Теплий вітер шумить наді мною, і в сльозах задрімала земля.
І так легко іти нам полями в тишині голубої землі. Закурликало щастя над нами... Ой, привіт вам, мої журавлі!
ЗО. VI. 40
* * *
У морі сяйва мовчить діброва, в багрянім морі квіток печаль. Рум’яний вечір і даль бузкова, очей фіалки, зелена шаль.
Заходить сонце. Пливе на води туман із луків, як сон блідий... Заходить сонце. І щастя сходить, і сонце сходить в душі моїй.
Одкрий блаженства ясне віконце, заплач од щастя, впади на грудь. Зійшло над нами кохання сонце, що місяченьком в піснях зовуть.
9. VI1.40
Ти пливеш. Цілує хвиля світлі кучері й вуста.
І на очі, сині й милі, задивилась висота.
У проміння водограї, перетнувши на путі, обнімає, пригортає хвиля груди молоді.
Я дивлюсь, і серце в’яне, і кричу: “Пливи сюди!” Бо тебе, моя кохана, я ревную й до води.
1939
Як мед бджола у вулик по краплині з квіток несе, так я пісні затим несу тобі, щоб твої очі сині сіяли злотом теплим і густим.
Як соловей в саду свою кохану кличе, і тьохкає, й мовчить, і кличе знов і знов, так у саду життя, о серце бунтівниче, я кличу у піснях тебе, моя любов!
Смуглявий і стрункий із лірою своєю, крізь гуркоти громів, до тебе я прийшов. Як сонце круг землі все ходить за зорею, так за тобою я іду, моя любов!
поїзди
Пролітають повз нас, пролітають у задуману даль поїзди, мов везуть у простори безкраї частки серця мого назавжди.
Пролітають хвилини й години, дні і роки в неходжену путь чи в безодню, чи на верховини все життя мого частки везуть.
І шипшинні горять небокраї, щоб погаснуть і квітнути знов. Пролітає, усе пролітає, не минає одна лиш любов.
[1939]
Дивлюсь на очі, сині й добрі, а в них життя мого моря... Малини соком дальній обрій уже забризкала зоря.
І розцвітає в серці спокій, як у вечірньому гаю...
Це губ твоїх малинним соком ти душу залила мою.
[1939]
Ще не прийшла до мене осінь, ще в серці образи живі.
Про золоте її волосся складаю вірші я в траві.
Пісні пташок лунають дзвінко. Вона ж все думає своє,
в зубах тримаючи травинку, мов серце стомлене моє.
Травинка меншає між маком жадібних губ, що як огонь... Чи з’їсть, чи викине — однако для серця бідного мого.