Темна вода

— Ваших працівників. Нових рятувальників з „Метеору”, яких ви висватали мені в помічники. Чабан і Моруга.

Запала мовчанка. Мельник дав Зарубі кілька хвилин для переварювання інформації, а потім заговорив далі:

— Сьогодні вранці ми з майором Скрипником буквально виловили одного з них із темної води. Другий напав на мене сам і на що сподівався — не знаю. Адже сили були рівними. Тепер не перебивайте, я почну з початку, — Віталій зітхнув, збираючись із думками. — Отже, живе собі в селі Козуби самотній вчитель-пенсіонер Іван Шалига. Він нудиться, тому починає спочатку писати різні небилиці про рідний край, які сам придумав, схрестивши роздрібнені історичні факти з буйною уявою вчителя мови та літератури, тобто — начитаної людини. З часом він стає улюбленим персонажем журналістів, яким охоче вішає на вуха ту ж саму лапшу і тішачись від того, що час від часу опиняється в центрі уваги. Тепер дідові Івану, краєзнавцю-аматору і професійному міфотворцю, вже не нудно. Так, зокрема, народжуються легенди про прокляття Тихого Затону і примар, що мешкають довкола нього і в самій темній воді, — він знову витримав невеличку паузу. — А в Чернігові живе такий собі журналіст Владик Коротун. Він читає книжку Івана Шалиги і розуміє — натрапив на золоту жилу. Тему можна розвивати й розвивати. За прикладом старого він іде в архіви і раптом дізнається — дід не завжди розповідає цікаві небилиці. Історія про збитий над Тихим Затоном німецький літак, на якому везли награбоване золото, ніби справді мала місце. Зрозумівши, що наткнувся на реальну сенсацію, Коротун описує цю історію в статті. Потім переписує її ще раз — спеціально для газети „Факти”. Заробляє не стільки гонорар, скільки славу майстра сенсацій із Чернігова, якого друкує найбільш тиражна всеукраїнська преса. До того на такому рівні статті мого нового знайомого Владика не друкувалися. Через тиждень після публікації до нього приходить Микола Чабан. Ми вже завертали сьогодні до Коротуна і пред’явили йому наших пасажирів. Чабана він упізнав. Коротше, — Віталій втомився стояти на одному місці і, взявши стілець, усівся так, аби бачити всіх присутніх, — гість досить суворим тоном почав вимагати від журналіста назвати точне місце, де, за його твердженням, затонув літак. Коротун злякався і пояснив гостеві все як міг докладно...

— Цікаво, — перервав оповідь Заруба. — І чого він злякався?

— Про це пізніше. Головне — Чабан і Моруга почали по черзі пірнати в Тихому Затоні з аквалангом у надії рано чи пізно знайти рештки літака і стати багатими.

— Для цього вони найнялися рятувальниками саме на „Метеор”?

— Ну ви ж шукали професіоналів?

— Так, — кивнув Заруба. — Навіть оголошення давав. З усіх претендентів ці двоє влаштовували мене найбільше.