Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Мегре опинився в глибині церкви, куди раз у раз, тільки відчинялися двері, пробивався сонячний промінь, вириваючи з мороку ті самі обличчя. І він знову й знову перебирав в уяві знайомі образи, немов тасував колоду карт Ось Буле дістає кишенькового годинника… Ось він знервовано походжає перед своїм кабаре, перш ніж рушити вниз вулицею Пігаль…
Антоніо влаштував усе на найвищому рівні. Після розгрішення заспівав хор; почалася задушна відправа.
Потім труну повільно понесли до виходу. На вулиці вже стояла низка чорних машин — для членів родини та най ближчих друзів. Оскільки на Монмартрському кладовищі не було місця, похорон мав відбутися на цвинтарі в Ірві.
Видно, Антоніо пройшов у небіжчика добру школу! Комісар раптом помітив, що крізь юрму до нього наближається молодий італієць з розгорнутим блокнотиком у руці.
— Вам залишити місце?
Мегре хитнув головою. В натовпі він уже угледів адвоката і, вправно працюючи ліктями, попрямував до нього.
— Чудовий похорон, правда? — майже як Мікі мовив він, наздогнавши Гайяра, який уже вибрався на простір. — Ви не їдете на кладовище?
— В мене термінова робота… До того ж мене ніхто не запрошував…
— Тут весь Монмартр…
Похоронний кортеж вже віддалявся. Люди поступово розходилися.
— Певно, серед них чимало ваших клієнтів…
— Нічого не вдієш — така в мене професія…
І, раптом змінивши тему, очевидно, неприємної йому розмови, Гайяр запитав:
— Ну, ви натрапили на слід?
— Точніше буде: майже натрапив.
— Як це розуміти?
— Мені бракує головного: я не бачу мотиву для злочину…
— А все інше у вас уже є?
— Поки що, на жаль, у мене немає доказів!.. Ви вчора не виїздили на лоно природи?
Гайяр спантеличено глянув на нього.
— Чому ви мене про це запитуєте?
Разом з натовпом вони рушили вгору по вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт, що рідко бувала такою людною в цей ранковий час, проминули «Святого апостола». На місці вітрини і фотографіями роздягнених жінок чорнів некролог.
— Просто так… — відповів Мегре. — Більшість парижан виїздить у неділю за місто… Ми з жінкою теж виїздили…
— Моя жінка вже давно навіть не виходить із дому.
— Отже, ви проводите неділі вдома?
— В мене завжди багато роботи… Вам, здається, в той бік?
Мегре немов не чув запитання і, замість до центру міста, спокійно йшов поруч з адвокатом, аж поки вони не звернули на Ля-Брюйєр. Перед особняком Гайяра на своєму звичайному місці стояв розкішний блакитний лімузин.
Мовчанка ставала нестерпною. Адвокат дістав ключі, але Мегре навіть не збирався прощатися.
— Я знаю, як ви заклопотані, і тому не пропоную вам зайти…
— А я саме хотів просити у вас дозволу подзвонити…
Гайяр відчинив двері.
— Заходьте… Телефон у кабінеті…
З приймальні їм назустріч вийшла секретарка — жінка років під тридцять.
— Вам двічі дзвонили, — мовила вона до адвоката, не звертаючи уваги на Мегре. — З Ліона і з Канн…
— Стривайте, Люсет…
Вигляд у Гайяра був дуже стурбований.
— Ви хочете подзвонити до міста?.. Телефон перед вами…
— Дякую…
Крізь вікно було видно охайний вибрукуваний двір, посеред якого зеленіла розлога липа. Мегре стоячи набрав номер.
— Алло!.. Інспектор Ляпуент уже повернувся?.. Попросіть його, будь ласка, до телефону… Дякую… Так… Алло? Ляпуент? Ти знайшов, що шукав?
Він довго слухав відповідь Ляпуента.
Стоячи біля свого стола, Гайяр знервовано перекладав з місця на місце якісь теки.
— Так, так… Я розумію… Головне — точні дати… Він підписав своє свідчення?.. Ні, я на Ля-Брюйєр… Люка вже на роботі?.. Ще не прийшов?..
Розмовляючи, він уважно оглядав подвір'я, де на асфальтовій доріжці метушилися дрозди. Перед вікном раз у раз мелькав силует адвоката, який уже демонстративно ходив по кімнаті.
— Так, почекай… Я незабаром буду і, здається, не з порожніми руками…
Врешті, він також мав право розіграти свою невеличку комедію! Поклавши трубку, Мегре винувато глянув на адвоката і зніяковіло почухав потилицю.
Гайяр пильно стежив за кожним його рухом, не наважуючись заговорити. Мегре теж не поспішав. Коли нарешті він порушив мовчанку, в його голосі бринів легкий докір.
— Я не думав, що у вас така ледача пам'ять, месьє Гайяр.
— Цебто як?
— Чи, може, ви просто не сказали мені правду… Тільки чому?