Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
— Не силував, може, й ніхто, але всі просили. Всі казали, щоб не придурювався.
— То й що? Чого ти вирячився на мене? Чи я більше за всіх казав? А ти мовчав? Не силував?
— А він наче знав… — Хитав головою той.
— Що наче знав?! Він що — казав, що має в аварію попасти? Просто в останній момент не схотів їхати! А партію на сім машин замовлено. А якби я передумав, мене б ти не довбав?!
Ситуація загострювалася. Вони вже готові були хапати один одного за сорочки.
— Мужики, — встряг Віктор, — ви пробачте, я зі сторони людина, але не варто. Навіщо? З кожним могло таке статися…
— Ну ти віриш, що не хотів він їхати! — не відставав низенький. — За день відмовився! І так… наче відчував. Ми і так і сяк — «Не поїду» й годі.
— Може, справді що сталося в нього? — несміливо припустив Віктор.
— Та слухай його… — махнув рукою на Андрія ще один. — Ну чого ти баламутиш, нездоровий ажіотаж створюєш? Ну, не хотів, то й не хотів. Потім передумав і поїхав.
— Бо ми заставили… — Андрія зовсім розвезло від випитого. — А він передчував… Гадом буду! С-сукою буду! От повіриш… — Він уже майже вішався на Віктора, відвернувшись від приятелів. — Ну ж не женився, ніхто не вмер у нього… Просто — «не хочу». Забув? Не хочу. — Андрій помахав пальцем майже під самим носом одного з колег. — Це означає не хочу. Ось так. Без видимих причин. Доганяєш? Він просто не хотів… Буває так. Передчуття… С-с… свише…
П’яна балаканина ставала дедалі емоційнішою. Присутні розділилися на дві групи — одні вважали, що Юра перед самою поїздкою справді відмовлявся їхати без видимих причин, інші були впевнені, що або взагалі не відмовлявся від поїздки, або мав інші нагальні справи, тому й не схотів, або посварився чи пообіцяв щось Інні, з якою в нього був роман. Віктор слухав суперечку мовчки, намагаючись не пропустити жодного слова, запам’ятати все, про що йшлося. Це була хоч якась зачіпка. Нехай Юра Чуриков не був асом за кермом, але згадка хлопців про те, що несподівано в нього з’явилося передчуття, яке примусило відмовлятися від поїздки, могло означати багато. Передчуття не виникають на порожньому місці.
Чи відмовився б водій-перегонщик від поїздки, якби побачив на власні очі «Летючого Мадяра» — героя шоферських байок? Цілком би міг. Навіть напевне відмовився б.
— Дурне ви мелете, — доводив Ігор, який тримав у суперечці протилежну сторону. — Я вам точно кажу — це Інка воду мутила. Щось вона замислила й накрутила його. Я коли дзвонив, шукав його — і до неї теж телефонував. Знаєте, що вона мені сказала? Послала. Отак. Це Юрка на той час уже був накручений. Це вона вже знала, що він сказав нам, що не поїде, а ми напосіли. Тому й послала мене. Я її знаю. Вона взагалі чемна. І не любить матом. А тут зірвало бабу. Розумієш?
— Що, така серйозна жінка? — запитав Віктор.
— Ну, взагалі-то, серйозна, — погодився Ігор. — Із тих, хто не любить, щоб проти неї патякали.
— Нє, мужики… Я з вами не згідний, — верз далі Андрій, — але на рахунок Інки — согласний. Вогонь-баба…
— Ще б… сам Бог велів… — сказав Ігор.
— Чому? — не зрозумів Віктор.
— А вона — мент… У дитячій кімнаті міліції працює, майор, до речі.
— Нормально, — погодився Віктор, думаючи про своє.
Хлопці сиділи на бордюрі тротуару й розглядали «круту тачку». Дискусія щодо старої «бехи» розгорілася не на жарт. Вони викрикували свої аргументи, намагаючись «підкріпити» їх потиличниками. Щодва-три слова лунало оте завзяте хлопчаче «спорим?».
Це було покоління, що зростало вже не на «Чебурашках» та «Ну, постривай», а на американській навалі багатосерійних «мультяшок», герої та образи яких наче навмисно були зроблені такими, щоб лякати дітлахів — оті однотипні, наче клоновані, пузаті малюки з жахливими ротами та зубами, від яких жахався навіть дорослий пересічний українець. Хоча, напевно, практичні американці у чомусь і праві, адаптуючи таким чином молоде покоління до всього справді жахливого, що існує в реальному житті, поступово.
Тому, напевно, оце саме покоління, що зійшлося у смертельній суперечці навколо «БМВ» з тимчасовими номерами, знало й добре орієнтувалося в таких речах як «бакси», рекет, курси валют, ринки, фірми й таке інше. Звісно, адже країна, в якій вони жили, давно вступила в нову для себе епоху, де все, абсолютно все, вимірювалося єдиним еквівалентом — грошима.
Вони дорослішали швидко — значно швидше, ніж попередники, які в їхньому віці ще бігали дворами та пустирями, стріляючи по «німцях», і бути «німцем», звісно, ніхто не хотів. Це покоління відстріляло своє вже кілька років тому.