Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

На час появи в північнопричорноморському степу сармати являли собою ранньокласове суспільство. Цей лад характеризується наявністю майнового розшарування та вирізненням панівної верхівки при збереженні архаїчних родоплемінних суспільних інститутів та колективної (племінної) власності на землю. При цьому політична влада опиняється, як правило, в руках найзавзятіших та авторитетних військових ватажків. Висока питома вага зовтшньоексплуататорської діяльності поряд з обмеженими можливостями екстенсивного скотарства сприяла тому, що класоутворюючі процеси в кочовому суспільстві йшли вельми повільно[415].

Про існування в сарматському суспільстві панівної (а значить, і підлеглої) верстви свідчать історичні джерела, в яких часто-густо фігурують «цар», «ватажок», «шляхетні», «скіпетроносці» та інші представники панівної верхівки. Найкращою ж ілюстрацією цьому є археологічні пам'ятки, в яких представлені, з одного боку, багаті «царські» поховання типу Порогів,

Ногайчинського кургану, Соколової Могили, а з іншого — численні бідні поховання, де інвентар обмежується одним-двома горщиками, скромними прикрасами або кількома стрілами.

Рис. 41. Дзеркало з Соколової Могили.

Письмові джерела нічого не кажуть про конкретні соціальні верстви сарматського суспільства або про його устрій. Ми маємо у своєму розпорядженні лише одне-два свідчення. Так, Тацит, описуючи роксоланів, що напали на Мезію 69 р., зазначає, що об ладунок у них носили «ватажки та всі шляхетні» [Тас. Annal., 1, 79]. Ці «шляхетні», мабуть, були племінною аристократією, представниками панівних родів на зразок казахського Старшого Жуза. Можливо, й «скіпетроносці» Сайтафарна з декрету на честь Протогена були не тільки військовими проводирями. Відомо, що в кочовиків військова структура ґрунтувалася на суспільній — родоплемінній — й ватажки суспільних груп були водночас військовими керівниками. У сарматів, подібно до скіфів, також, ймовірно, існувала тріадна організація суспільства[416]. Письмові джерела проливають деяке світло на характер верховної влади у сарматів Причорномор'я. У них існував інститут успадкування влади. Побічним свідченням цього може бути епітафія Плавтія Сільвана, в якій ідеться про синів сарматських царів, взятих заложниками, а також легенда про Амагу. Нарешті, родинні стосунки сарматських царів Фарзоя та Інісмея теж свідчать на користь наявності в сарматському середовищі інституту успадкування влади.