Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Провідне етнічне угруповання причорноморських степів — сармати — протягом усієї своєї історії контактувало з іншим населенням регіону, передусім з мешканцями античних міст — еллінами; спорідненими сарматам за мовою пізньоскіфськими племенами Нижнього Дніпра та Криму, в різні часи — носіями зарубинецької культури та населенням Північно-Західного Причорномор'я, що створило черняхівську культуру. Безумовно, політичні, етнічні та культурні контакти сарматів з цими народами різною мірою впливали як на перших, так і на других. Поширення речей сарматського типу — зброї, кінського спорядження, деяких форм одягу, прикрас, предметів вбрання — в матеріальній культурі античних центрів перших століть н. е. дістало назву сарматизації античного світу.
Значно більшою мірою етнічний вплив сарматів виявився в пізньоскіфському середовищі. Серед населення городища Золота Балка якусь кількість складали сармати, зокрема жінки[429]. Це явище простежено й у Неаполі Скіфському[430]. Матеріальна культура пізньоскіфських пам'яток значно більшою мірою, ніж антична, несе на собі сарматський вплив. Це не дивно, адже сармати і пізні скіфи були близькими за походженням та, ймовірно, за мовою.
Рис. 43. Срібна посудина з сарматського поховання біля с. Пороги.
Протягом півтораста років (з І ст. до н. е. до, ймовірно, середини І ст. н. е.) сармати контактували із носіями зарубинецької культури. Щоправда, характер цих контактів — військові наїзди та данницькі відносини — спричинився, врешті-решт, до занепаду останньої. Отже, навряд чи сармати відіграли помітну роль в етнічному розвитку зарубинецької культури.
На противагу цьому, формування населення черняхівської культури відбувалося за активної участі сарматів. Сарматський етнос був одним з компонентів південно-західного варіанту цієї поліетнічної культури[431]. Не виключено, що й сучасні іранізми в слов'янських мовах — це наслідок контактів сарматів із праслов'янською частиною черняхівської культури.
Культура сарматських племен Північного Причорномор’я є складовою частиною надзвичайно важливого феномена — євразійської кочової культури, яка сформувалась на величезних просторах Степу за доби раннього заліза. Культура сарматів увібрала в себе всі галузі їхнього життя: військова справа, побут та звичаї, мистецтво, міфологія та ідеологія, релігійні уявлення.
Як будь-яке кочове суспільство, сарматське було передусім воєнізоване. Сармати за часів їхнього приходу до причорноморських степів являли собою так званий «народ-військо», де все чоловіче населення було водночас воїнами. Сарматські воїни озброювалися мечами та кинджалами, луками, списами. Захисний обладунок не набув помітного розвитку. Думка про наявність у всіх сарматських племен важкоозброєної кінноти катафрактаріїв[432] не підтверджується археологічними матеріалами ані щодо України, ані щодо інших (крім Прикубання) сарматських територій. Звичайно, важкоозброєні контингенти були в сарматському війську, але вони ніколи не були численними. За Тацитом, у сарматів обладунок носили «ватажки та всі шляхетні» [Тас. Ann., І, 79], тобто заможна частина суспільства.
Тактичні принципи та способи бою зумовлювалися складом війська. Одним з головних видів бойових дій були різні за відстанню й часом наїзди. Вони мали на меті не так фізичне винищення супротивника, як загарбання здобичі та демонстрацію військової могутності з подальшим встановленням данницьких відносин. Рушаючи у похід, як і дещо пізніші кочовики, сармати їхали о-двокінь, тобто мали декілька заводних коней. «Вони долають величезні відстані, коли переслідують ворога або тікають самі, сидячи на швидких та слухняних конях, ще й кожний веде в поводу запасного, одного, а іноді й двох, щоб, пересаджуючись з одного на іншого,, зберегти сили коней та, даючи відпочинок, відновити їхню бадьорість» [Ашга., XVII, 12.3]. Про один з таких наїздів йдеться у декреті на честь Протогена.
429
Вязьмитина М. И. Указ. соч. — С. 162.
430
Пуздроеський О. Є. Сармати в Неаполі Скіфському // Археологія. — 1989. — № 3. — С. 35—38.
431
Магомедов Б. В. Черняховская культура Северо-Западного Причерноморья. — К., 1987. — С. 98.
432
Хазанов А. М. Очерки военного дела сарматов. — М., 1971. — С. 80—81.