Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Починаючи з середини І ст. н. е., античні джерела згадують на території сучасної України ще одне сарматське угруповання — аорсів. Помпоній Мела, праця якого була завершена до 44 р. н. е., пише, що в тому місці, де «заворот її (Меотиди. — Авт.) розрізає річка Букес, живуть... савромати, яких звуть амаксобіями [Mela., II, 2]. Таємнича р. Букес ототожнюється із Сивашем, а, на перший погляд, етнічно нейтральний термін «амаксобії» («ті, що живуть у возах») уточнює трохи пізніше Пліній Старший. Описуючи племена «на північ від Істру», він поряд з гетами згадує «амаксобіїв або аорсів». У науці існує цілком слушна думка про тотожність цих двох назв та їхню належність одному народу — аорсам[427]. Таким чином, аорси, які 49 р. н. е. ще воювали в союзі з римлянами на Боспорі (див. вище), за часів Плінія (помер 79 р. н..е.) вже відомі в Подунав'ї — Подністров'ї. Певно, якась частина їх після перемоги 49 р. відкочувала на захід[428]. Одним з наслідків цієї перекочівки, ймовірно, був відхід язигів з Подністров'я—Подунав'я на захід, в Алфьольд. В усякому разі, після середини І ст. н. е. вони не згадуються більше античними джерелами в районі на схід від Карпат, а всі відомості про них пов'язані винятково з Панонією.

Ще одна хвиля переселенців пов'язана з аланами, яких локалізують у Причорномор'ї в І ст. н. е. Сенека та Пліній. Проте їхнє перебування в степах сучасної України відчутно позначається пізніше, починаючи з середини II ст. н. е., появою нових типів поховань (камерні могили) та типовими пізньосарматськими речами.

З усіх сарматських племен, здається, тільки сіраки не залишали постійних місць свого мешкання — степів Прикубання та підгір'їв Кавказу. Але у Плінія Старшого є вказівка на те, що в районі Ахілова Дрома (тобто Тендрівської коси) живуть сіраки [Plin., IV, 83]. Якщо це не помилка Плінія, то слід визнати, що за його часів сіраки теж просунулись на захід (до речі, відомості про них як мешканців Прикубання зникають з середини І ст. н. е.). В Північному Причорномор'ї є декілька поховань, орієнтованих у широтному напрямку, а деякі речі з них подібні до прикубанських.

Таким чином, у різні часи в Північному Причорномор'ї з відомих нам сарматських племен жили роксолани та язиги (найдавніша постійна група населення); згодом останніх змінили аорси та алани, тоді як роксолани, розселившись західніше, продовжували залишатись однією з провідних етнополітичних одиниць. Це були військово-політичні союзи племен, на чолі яких стояло те або інше плем'я, яке давало союзові назву (роксолани, язиги тощо). Щодо аланів, то про їхнє існування в такому союзі прямо свідчить Амміан Марцеллін: «...Алани поступово постійними перемогами виснажили сусідні народи та поширили на них свою назву» [Aram. Marc., XXXI]. Не виключено також, що етноніми, які трапляються поодиноко або зрідка (фісамати, савдарати, урги, набіани, панксани та ін.) якраз фіксують назви племен, що входили до цих об'єднань.