Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Ось уже два тижні.

— Гаразд, — Карличек глянув у бік будинку. — Якщо ви уважно ознайомитесь он з тією кімнатою, то легко помітите, що там наполегливо шукали якусь річ. Причому Арнольд не хотів, щоб цю річ знайшли, надійно заховав її. Або, правду кажучи, — зовсім забрав її звідси. Це був ваш портрет. Тому пильно оберігайте свою шухляду з фотографіями.

Такий висновок виявився для мене несподіваним, хоч я знав, що на дачі не було знайдено жодної фотографії. Віра Клімова занепокоєно глянула на нас.

— Цього я ніяк не можу второпати, — тільки й сказала вона.

— Це ж саме стосується і ключів від дачі, — продовжував Карличек. — Їх було два, і Арнольду не було потреби носити обидва з собою. Запасні ключі мають висіти вдома на цвяшкові. Якщо ж їх там немає, значить, вони знаходяться в людини, котрій господар довіряє. І ця особа — ви!

— Так. Ключ у мене! — Ці слова Віра Клімова вимовила з неприхованою гордістю.

— Тоді віддайте його нам! — наказав Карличек. Це їй не сподобалось.

— І не подумаю!

— Дурниці! По-перше, він не ваш, і ми конфіскуємо його. А по-друге, ви вже не зможете ним відімкнути будинок.

Все ще вагаючись, дівчина віддала ключ. Карличек швидко оглянув його, присвічуючи ліхтариком, і поклав собі в кишеню.

— А тепер ходімо в будинок! Батько Арнольда вже заходив туди, але так і не зміг відповісти, зникло що-не-будь звідти чи ні. Вам, напевно, буде легше це встановити.

Віра Клімова несподівано підвелася.

— Я вам допоможу! Ми ж з Арнольдом тут житимем. Будинок великий, для нас цілком вистачить. Все майно Арнольд застрахував? Так що жодна крадіжка для нас не страшна. Цей мотлох ми давно вже збиралися продати.

Карличек глянув на мене і запитав у Віри:

А в кого страховий поліс?

У Арнольда.

— Він нічого не повідомляв агентству страхового товариства.

— Не може бути. Це ви просто не знаєте! Ми дачу також застрахуємо, коли батько перепише її на Арнольда, а він це зробить, як тільки Арнольд захоче. Ми просто не поспішали, поки…

Карличек не втримався і ляснув долонею по коліну,

— Неймовірно! В будинку, крім замка на дверях, нічого не пошкоджено, а від всієї мебелі залишились тільки уламки. Слухайте, вам не здається, що все це занадто хитро продумано?

— Що ви маєте на увазі? — дивувалась дівчина. — Які уламки? Звідки вони взялися?

— Це ж саме цікавить і нас.

Я також підвівся, і ми разом попрямували до будинку.

До дверей вело чотири сходинки. Замкові скоби вже були полагоджені, їх тимчасово з'єднував маленький ланцюжок.

— Злодій зайшов спершу в сарайчик, — пояснював Карличек. — У той, що ліворуч, за садком. Там він узяв півтораметровий сталевий ломик, засунув його поміж скобами, наліг на важіль, і замок злетів.

— От негідник! — обурилась Віра Клімова.

— Такої ж самої думки про нього й ми, — погодився з нею Карличек.

— Значить, я вгадую ваші думки, — не розгубилася вона.